Кінець?

Олександр і Катерина йшли далі тунелями, не помічаючи, як за кілька днів зблизилися, як двоє людей, об'єднаних спільною метою. Що буде далі? Як розвиватимуться їхні події в цих таємничих підземеллях? Ми скоро про це дізнаємося. 
Вони йшли вперед, коли раптом перед ними відкрилося загублене місто. Воно було дуже схоже на Ізумрудове Царство¹ з книги. 
- Олександре, ти це бачиш? - пошепки запитала Катерина. 
- Ага, справді гарно, - відповів він, дістаючи фотоапарат, щоб зробити кілька фото для статті. 
- Нам треба йти далі. Нас можуть побачити, - сказала Катерина, озираючись навколо. 
- Ти права, - погодився Олександр. 
Вони обережно рушили вперед, намагаючись залишатися непоміченими. Місто виглядало покинутим, але відчувалося, що воно зберігає безліч таємниць. Їхня мандрівка по тунелях ставала дедалі цікавішою, але й небезпечнішою з кожним кроком. 
Після того, як Олександр і Катерина знайшли загублене місто, вони продовжували досліджувати його. Місто вражало своєю архітектурою та атмосферою. Вони бачили стародавні будівлі, покриті мохом і виноградною лозою, а також широкі вулиці, які вели до центральної площі з великою статуєю в центрі. 
Ізумрудове місто» (або «Ізумрудове царство») – це серія дитячих книг, написаних Олександром Волковим, заснована на книзі Л. Ф. Баума «Чарівник країни Оз». Перша книга серії, «Чарівник Смарагдового міста» (1939), є адаптацією твору Баума з додаванням оригінальних елементів. Серія набула великої популярності в СРСР і стала класикою дитячої літератури.                    

-Дивись, на статуї є напис, - сказала Катерина, підходячи ближче. 
Олександр дістав блокнот і почав записувати те, що вони бачили. Напис на статуї був стародавньою мовою, яку Катерина, як археолог, могла прочитати. 
-Це попередження, - сказала вона після кількох хвилин вивчення. – Тут сказано, що місто прокляте і що ті, хто входить, ніколи не зможуть вийти. 
-Відмінно, - з іронією сказав Олександр. – Що ж, схоже, ми потрапили в справжнє випробування. 
Вони вирішили продовжити дослідження, сподіваючись знайти вихід або хоча б зрозуміти, що сталося з мешканцями міста. Незабаром вони натрапили на стародавню бібліотеку, де знайшли безліч старовинних книг і рукописів. 
-Це неймовірно, - захоплено сказала Катерина. – Тут зберігаються знання століть. 
-Можливо, ми знайдемо щось корисне для нашого розслідування, - додав Олександр. 
Вони почали переглядати книги, намагаючись знайти будь-які згадки про зниклих людей або прокляття, яке наклало місто. Час минав, і вони заглиблювалися все далі в історію міста, розуміючи, що ключ до розгадки може бути ближчим, ніж вони думають. 
Коли Олександр переглядав книгу, він натрапив на дуже дивну сторінку. Написаний текст був відмінний від інших, ніби його написали зовсім недавно. Сторінка була ілюстрована детальними малюнками тунелів і древніх символів. 
- Катерино, дивись що я знайшов, - сказав Олександр, показуючи їй сторінку. 
Катерина підбігла і почала роздивлятися знахідку. 
- Це виглядає як щось важливе, - сказала вона. - Схоже на карту, яка показує підземні тунелі і, можливо, вихід з цього місця. 
Олександр уважно розглянув карту і помітив, що на ній були позначені кілька ключових точок з поясненнями. 
- Тут написано, що в центрі міста є стародавнє святилище, - пояснив він. - Якщо ми дістанемося туди, можливо, знайдемо відповіді на всі наші питання. 
- А також це місце може вказати нам шлях до виходу, - додала Катерина. - Це наш шанс. 
Вони вирішили слідувати за вказівками карти. Вийшовши з бібліотеки, Олександр і Катерина попрямували до центральної частини міста, орієнтуючись на древні символи та знаки, які були зазначені на карті. Їм належало подолати чимало перешкод і загадок, щоб дістатися до святилища і розкрити таємницю загубленого міста. 
Коли Олександр переглядав книгу, він натрапив на дуже дивну сторінку. Написаний текст був відмінний від інших, ніби його написали зовсім недавно. Сторінка була ілюстрована детальними малюнками тунелів і древніх символів.

- Катерино, дивись що я знайшов, - сказав Олександр, показуючи їй сторінку. 
Катерина підбігла і почала роздивлятися знахідку. 
- Це виглядає як щось важливе, - сказала вона. - Схоже на карту, яка показує підземні тунелі і, можливо, вихід з цього місця. 
Олександр уважно розглянув карту і помітив, що на ній були позначені кілька ключових точок з поясненнями. 
-Тут написано, що в центрі міста є стародавнє святилище, - пояснив він. - Якщо ми дістанемося туди, можливо, знайдемо відповіді на всі наші питання. 
-А також це місце може вказати нам шлях до виходу, - додала Катерина. - Це наш шанс. 
Вони вирішили слідувати за вказівками карти. Вийшовши з бібліотеки, Олександр і Катерина попрямували до центральної частини міста, орієнтуючись на древні символи та знаки, які були зазначені на карті. Їм належало подолати чимало перешкод і загадок, щоб дістатися до святилища і розкрити таємницю загубленого міста. 
Коли Олександр і Катерина нарешті дісталися до центрального святилища, вони виявили, що його двері були зачинені. Олександр знову поглянув на карту і побачив маленький напис на древній мові. 
-Я перекладу це, - сказав він, виймаючи з кишені маленьку книгу зі словником. 
Катерина, здавалося, нервувала, озиравшись навколо. Вона шукала щось в своїй сумці. 
-Що ти робиш? – запитав Олександр. 
-Просто перевіряю дещо, - відповіла вона, намагаючись зберегти спокій. 
Олександр почав читати напис вголос: 
«Той, хто відкриє ці двері, пробудить сили, що сплять у темряві..." 
Раптом Катерина висмикнула з сумки древній ключ і вставила його в замок святилища. Двері почали повільно відчинятися, і Олександр почув гул, що виходив зсередини. 
-Що ти робиш?! - закричав він. 
-Вибач, Олександре, але я повинна це зробити. Це єдиний спосіб врятувати наше містечко. 
Перед ними розкрилося святилище, заповнене дивними світловими візерунками і древніми артефактами. В центрі стояв великий кристал, який мерехтів небесним світлом. 
-Це початок кінця, - сказала Катерина, і їх обох засліпило яскраве сяйво. 
Олександр і Катерина стояли в центрі святилища, оточені світловими візерунками і древніми артефактами. Від кристала в центрі йшло мерехтіння, яке освітлювало все навколо. 
-Катерино, що ти зробила? - Олександр ледве стримував своє обурення. 
-Вибач, Олександре, але це єдиний спосіб врятувати наше містечко, - відповіла вона, тримаючи ключ. - Цей кристал має силу, яка може зупинити зникнення людей. Але тепер ми повинні діяти швидко, бо сили, що сплять у темряві, вже прокинулися. 
Раптом підлога під ними затряслася, і вони відчули, як щось величезне починає рухатися під землею. 
-Нам треба взяти цей кристал і використати його, щоб закрити портал, через який виходить ця темрява, - сказала Катерина. 
-І як ми це зробимо? - запитав Олександр, оглядаючись навколо в пошуках виходу. 
-Спочатку нам треба дістатися до самого порталу. Він розташований у серці цього міста, - відповіла Катерина. 
Олександр і Катерина обережно підійшли до кристала. Коли вони наблизилися, кристал почав світитися яскравіше, і вони відчули сильний теплий потік енергії, що йшов від нього. 
-Візьми його, - сказала Катерина, простягнувши руку до кристала. 
Олександр обережно взяв кристал в руки. В ту ж мить він відчув, як сила кристала почала проникати в його тіло, надаючи йому неймовірну силу і ясність думки. 
-Поспішаймо, - сказала Катерина. - Ми повинні знайти портал, поки не стало занадто пізно. 
Вони вибігли зі святилища і почали рухатися далі тунелями, слідуючи за дивними світловими візерунками, які вели їх глибше в серце загубленого міста. Вони знали, що їх чекає небезпечна і важка боротьба, але разом вони були готові до будь-яких викликів, аби врятувати містечко від зникнення. 
За кожним кроком вони відчували, як темрява насувається на них, і як важливо було зупинити її, перш ніж вона поглине все місто. Час був проти них, але Олександр і Катерина були готові битися до останнього, аби виконати свою місію.