Повернення до таємниці 1 частина

Коли Катерину й Олександра відпустили з допиту, вони вирушили додому до Катерини. 
-Як же мене бісить цей Андрій! Вічно пхає свого носа куди не слід, - роздратовано сказала Катерина. 
-Вибач? А хто такий Андрій? - здивовано запитав Олександр. 
Це той поліцейський, який нас привів на допит. Все містечко знає, що я йому подобаюся, а він мені ні, - з посмішкою промовила вона. 
Олександр і Катерина домовилися, що наступного дня вони повернулися до тунелів, сподіваючись, що остаточно продовжать свої дослідження та знайдуть відповіді на всі запитання. 
Коли вони пришли Олександр побачив маленьку   сільську хатинку  
- Ти тут живеш? – запитав Олександр 
- Так , ти  в перше бачиш таку домівку ? – Катерина на мить замовчала і потім продовжила – 
Знаєш а я і не здивована , ви  міські   всі такі-  сказала Катерина і повернулася до Олександра 
- Всі такі? Це які?- здивовано запитав Олександр 
- Просто Такі – сказала вона з посмішкою і відчинила дверцята 
Катерина і Олександр зайшли в середину,  хатинка була затишна з двома кімнатами , кухнею і ванною кімнатою . Катерина пішла на кухню а Олександр пішов в одну з кімнат, щоб покласти свої речі . Через пору хвилин у кімнату зайшла Катерина. 
-Їсти будеш? 
-Що?- запитав Олександр коли виразив з під ліжка 
-Питаю, їсти будеш? 
- Буду- відповів  Олександр 
- Тоді їди на кухню- сказала Катерина і зачинила двері 
На наступний день 
*дзьнь* *дзьнь* - продзвенів годинник 
На годиннику було 9 година ранку, Катерина ще спала. Олександр встав з ліжка і пішов на вулицю, він почув легкий запах трави і роси. У сусідів вже співали півні, вигляд з її будинку був спрямований на поле де паслися корови. 
-  Ти чого так рано встав? – запитала Катерина виходячи з  хатини 
- В тебе продзвенів годинник,  я і встал 
- А , тоді добре,  пішли їсти – сказала Катерина і зайшла в хатинку 
- Що будемо робити ?- запитала Катерина за столом 
- Ти про що? 
- Я кажу про те, що ми будемо робити щоб повернутися  до тих воріт ? 
Олександр замислився на мить, розглядаючи ситуацію. Він відчував, що таємниця тунелів і воріт варта ризику. 
Нам треба повернутися туди, але цього разу бути обережнішими, - сказав він нарешті. – Можливо, слідкувати за Андрієм, щоб переконатися, що він не завадить нам. 
Катерина кивнула, погоджуючись. 
Добре. Тоді сьогодні вдень ми зберемо все необхідне і підемо знову до тунелів. Але спершу потрібно переконатися, що нас ніхто не бачить. 
Після сніданку вони почали готуватися. Олександр взяв із собою ліхтарик, блокнот і камеру. Катерина підготувала карту тунелів, яку вона знайшла під час своїх досліджень. 
-Нам потрібен план, - сказала Катерина, розкладаючи карту на столі. – Ми повинні рухатися швидко і не залишати слідів. 
-Гаразд, - погодився Олександр. – Підемо вдень, коли Андрій буде зайнятий іншими справами. 
Катерина і Олександр вийшли з хатинки та тихо пішли до тунелів. Вони уважно оглядалися навколо, щоб переконатися, що їх ніхто не бачить. Після декількох хвилин ходьби вони дісталися до входу в тунелі. 
-Будьмо обережні, - прошепотіла Катерина. – Якщо щось піде не так, ми маємо швидко вибратися звідси. 
Вони увійшли в тунелі й почали рухатися вперед, тримаючи ліхтарики перед собою. Тунелі були темні і вологі, зі стінами, вкритими мохом. 
Нарешті, вони дійшли до воріт, які бачили раніше. Ворота були масивні і виглядали древніми, з незрозумілими символами, вирізаними на їх поверхні. 
-Як думаєш, що за цими воротами? – тихо запитав Олександр. 
Не знаю, але ми скоро дізнаємося, - відповіла Катерина, обережно торкаючись воріт. Вони почали відчинятися з гучним скрипом, відкриваючи перед ними новий шлях.