Виклик

Вступ 
Кілька місяців тому в місті почали зникати люди. Спочатку це було одиничними випадками, але з часом кількість зниклих зростала, залишаючи рідних у відчаї та страху. Місцева поліція була безсила, не знаходячи жодних слідів чи доказів, які б допомогли розгадати цю таємницю. 
                                               Глава 1 
                                                Виклик 
Олександр сидів у редакції і закінчував свою нову статтю. Його кабінет був наповнений звуками клацання клавіш, і він був настільки занурений у роботу, що не помітив, як задзвонив телефон. Він схопив трубку, не відводячи погляду від монітора. 
-Олександр, у мене до тебе є одна справа, - сказав знайомий голос на іншому кінці лінії. 
-Слухаю вас, - відповів Олександр, відчуваючи, що це завдання може бути важливим. 
- Не далеко від нас , є містечко де зникають люди, їдь туди і напиши статтю про це місце 
- Добре,  скидаєте адресу на електронну пошту.  І я йду  туди- сказав Олександр і поклав трубку. 
Через кілька хвилин на його електронну пошту надійшла адреса, куди він мав їхати. Олександр швидко зібрав усе необхідне: блокнот, диктофон, камеру, і декілька змін одягу. Він відчував хвилювання, але також і рішучість. Ця історія могла стати його шансом на великий прорив. 
Він сів у машину і вирушив у дорогу, залишаючи позаду знайомі вулиці міста. Його шлях лежав до маленького прибережного містечка, де під поверхнею спокійного життя ховалися темні таємниці. Олександр не підозрював, які пригоди і відкриття чекають на нього попереду, але був готовий зустріти всі виклики, щоб розкрити правду і написати статтю, яка змінить усе. 
Коли Олександр приїхав, він побачив старі сільські будиночки, які нагадували йому про дитинство. Запах свіжоскошеної трави і диму з камінів викликав у нього теплі спогади. Але він швидко повернувся до своєї місії і почав розпитувати місцевих жителів про зникнення людей. 
- Так, і справді тут зникають люди, вже не вперше, - сказала пані, яка сиділа на лавці, повільно хитнувши головою. 
- Ви не знаєте, з чим це пов'язано? - запитав Олександр, намагаючись зрозуміти більше. 
- Ні, дитино, не знаю, - відповіла вона зітхнувши. 
- А я знаю, - раптом почувся м'який голос позаду Олександра.