31. Артем. Хочу поцілувати і не тільки...

Мати розвернулась і пішла геть, а я взяв Катю за руку і сказав:

— Не хочу тут зараз залишатись… — я зазирнув їй в очі. — У мене є квартира, там прибирають і все таке, але я не був там з моменту, як Алісія потрапила в ту аварію… 

 — Я б на твоєму місці давно туди перебралась, — сказала вона. — Тут якось так незатишно…

— Але якщо ми хочемо розібратись з цією справою… З секретом діда, то нам все ж доведеться повернутись, — я зітхнув. — Я хочу знати правду, а ти?

 — Я теж цього хочу, —  Катя кивнула. — Але якось з кожним днем стає все складніше і складніше через постійний тиск на нас…

— Ми впораємось з усім, — я переплів наші пальці. — Я нікому не дам тебе ображати, обіцяю…

***

Коли ми зайшли до вітальні у квартирі, я відчув, що серце почало битись частіше. 

Я торкнувся кінчиками пальців її долоні і переплів наші пальці, зазирнув їй в очі і сказав:

— Ми, здається, вперше залишились зовсім наодинці…

— Так, — прошепотіла вона. — Це дуже хвилююче…

— Я кохаю тебе, Катю, — тепер мої пальці торкнулись її щоки. 

Вона трохи знітилась, але не відсторонилась від мене.

 — Я теж тебе кохаю, — прошепотіла ледве чутно. ти де

— Хочу поцілувати тебе… І не тільки поцілувати, — прошепотів я їй на вухо. 

Здається, я і сам давно не хвилювався так, як сьогодні… Серце билось, як скажене. Мені хотілось бути ближчим до неї. Хотілось, щоб відсьогодні ми завжди були разом в усіх сенсах.

 — Я не проти… — тихо відповіла Катя. 

Я усміхнувся і нарешті припав губами до її губ. Спочатку планував цілувати повільно і ніжно, але… Нічого не пішло за планом. Я одразу поглибив поцілунок і практично так само одразу зробив пару кроків в напрямку спальні.

Я все ще обіймав її, не випускав зі своїх рук, не припиняв поцілунків, коли ми опинились перед ліжком. 

Ще мить — і ми вже лежали, а не стояли. Я нависав над нею і дивився їй в очі: 

— Впевнена? 

— Так, — сказала вона і усміхнулась. 

— Кохаю тебе, — на цих словах я знов подався вперед і поцілував її…

*** 

—...Чорт, — я мало не підскочив з ліжка, щойно почув сигнал нагадування в телефоні: сьогодні мені треба було зʼїздити в офіс, а я про це просто забув!

Взяв мобільний і відключив сигнал, повернувся до Каті і помітив, що вона не спить. Вона лежала, поклавши руку під голову і ніби думала про щось. 

— Все добре? — я торкнувся долонею її щоки і зазирнув їй в очі. 

— Так, все в порядку, — Катя усміхнулась, але виглядала якоюсь не такою, як учора. Може вона шкодує про те, що відбулося між нами? 

— Тобі не сподобалось? — я закусив губу. — Я поспішив?

— Все справді було добре, — вона зітхнула. — Мабуть, я просто втомлена через усі ті події…

Я обійняв її, пригорнув до себе і чмокнув в маківку.

Чомусь мені зовсім не подобався її стан, певно, все ж дійсно я зробив щось не те, бо вона була засмучена. 

— Пробач…

— Ти ні в чому не винний, це я сама накрутила себе, — вона обняла мене. — Я кохаю тебе, незважаючи ні на що..

— Я теж кохаю тебе, — я трохи відсторонився і зазирнув їй в очі. — Якщо тебе турбує щось конкретне, може, скажеш мені?...

— Ти досі маєш почуття до Алісії? — раптом запитала вона. 

— Ні, — я похитав головою і трохи насупився. — Я ж щойно зізнався тобі в коханні. Я не з тих, хто вірить в ілюзію, що кохати можна двох. Я кохаю тебе. Чому ти згадала її?

 — Просто так, — вона почервоніла. — Вибач, я не буду бльше говорити про неї…

— Я ж навіть їй в лікарні про тебе розказав… Ти ж знаєш, — додав я. 

 — Так, я знаю, — Катя виглядала засоромленою. 

— То у нас все добре? — я знов зазирнув їй в очі. — Ти ж довіряєш мені?

 — Так, звичайно, довіряю, — щвидко сказала вона. 

— Добре, для мене це дуже важливо, Катю… Що ж, треба заїхати додому і перевдягнутись, я маю потрапити сьогодні в офіс. Зробиш каву?...

***

Коли ми повернулись до будинку, то прямо на порозі нас зустріла мати. Вона ніби спеціально чекала на нас.

В цю саму мить ми побачили тут і Тимура, якиий, певно, збирався кудись виїхати.

— Прекрасно, всі в зборі! — заявила вона. — Тимуре, ти знаєш, що твоя помічниця по ночах вештається з твоїм братом?! Ти маєш звільнити її, негайно!

Тимур подивився спочатку на маму, а потім на мене. На його обличчі промайнула переможна усмішка, він ніби тільки й чекав чогось подібного. А після тієї сварки з Катею, що відбулась нещодавно біля його кабінету, я не сумнівався, що тепер він точно стане на бік матері…