26. Катя. Тут всі в зговорі, всі злодії, всі мають скелети і...

— Що це за аналізи? —  запитав Тимур у Артема. 

— Дай сюди, — Артем вирвав аркуш у брата з рук. — Не твоє діло. 

— Я маю право знати, що ти робиш за спиною своїх рідних, — той насупився. 

— Не сваріться, будь ласка, — сказала я. — То просто медичні аналізи, і все. 

— Якщо мати спробувала підговорити тебе здати кудись мою кров, я подам на тебе в суд, — сказав Тимур, примруживши очі.

— Та не твоя то кров, — хмикнув Артем. — Заспокойся. Твоя мені ні до чого. Це мій аналіз і я не хочу, щоб ти його дивився.

— Дай, я точно хочу переконатися, що то твій аналіз, — Тимур підвищив голос. 

— Сказав же, не покажу, — Артем насупився, але потім, здається, щось придумав.

Він закрив рукою самі результати та проби інших двох людей і показав рядок про "матеріал замовника", де було вказано його імʼя та прізвище.

— Бачиш? Це мій аналіз.

— А чому ви вдвох його дивилися? Там якось причетна ти, Катю? 

— Катя просто зустріла мене внизу, перед сходами, — я насупився. — папірець впав, як і зараз. Вона підняла. 

— Мати казала, що ви постійно десь шушукаєтесь разом, — тепер Тимур суворо дивився на мене. — Мені це не подобається. Ти прийшла сюди працювати, а не фліртувати з моїм братом!

Артем закусив губу і навіть трохи стиснув кулаки, я бачила, що він ледь тримається, аби не сказати Тимуру пару ласкавих. 

— Я не зобов'язана сидіти в своїй кімнаті і нікуди не виходити, — сказала я, дивлячись на Тимура. — Такої вимоги немає у моєму контракті. Але якщо я погано виконую роботу, на твою думку, ти завжди можеш знайти іншу помічницю. 

— Пробач, певно, я трохи перебільшив, — Тимур зітхнув. — Просто мені неприємно бачити вас разом.

Мені хотілося сказати, що то суто його власні проблеми, але я подумала, що і так трохи нагрубила йому. Треба було зважати на його проблеми зі здоров'ям і не піддаватися на провокації…

— Я рада, що ми зрозуміли одне одного, — сказала я. — А зараз, вибачте, може, розійдемось по кімнатах, я хочу спати…

— Прекрасна ідея, — сказав Артем, позіхнувши. — Я теж хочу нарешті виспатись.

Тимур хмикнув, пробурмотів мені "На добраніч" і поїхав до своєї спальні, однак краєм ока періодично все ще поглядав на нас із Артемом.

— Добраніч, — сказала я Артему, коли підійшла до дверей своєї спальні. 

— Добраніч, — прошепотів він, тільки легенько торкнувшись кінчиками пальців моєї руки, ніби підозрював, що хтось може за нами стежити…

***

 Але несподіванки продовжували сипатися мені на голову і наступного дня також. Коли я зібралася йти до сніданку, раптом побачила бабусю Артема, що вийшла зі своєї кімнати і уважно дивилася на мене. 

— Вам щось потрібно? — запитала я. — Чим можу допомогти? 

— Тут всі в зговорі, всі злодії, всі мають скелети і не тільки в шафі… Тобі треба бігти звідси, дитинко, бігти, поки ще можеш втекти, — вона дивилась на мене крізь свої величезні окуляри і чомусь від цього погляду у мене мурахи пішли по шкірі.  

— Не хвилюйтесь, все буде добре, — сказала я. — може, покликати пані Олену? Ви пили сьогодні ліки? 

— Ці ліки змушують мене забувати… Але я не забуду, ніколи не забуду, дитинко, — вперто сказала вона.

— Мамо, що у вас тут? — несподівано почула я голос батька Артема та Тимура, який також щойно вийшов зі своєї кімнати. 

Але його мама йому не відповідала.

Тоді він подивився на мене своїм неприємним слизьким оцінюючим поглядом, трохи скривив губи і сказав:

— Катю, якісь проблеми?

— Ні, все добре, ми просто розмовляємо, — мені хотілося втекти, але старенька продовжувала міцно чіплятися за мою руку. 

— Мамо, тобі треба випити таблетки, — Володимир відчепив її руку від моєї і зітхнув. — Ходімо, я все тобі дам.

— Я потім прийду до тебе, і все розкажу, — сказала мені бабця. 

— Добре, — кивнула я, щоб вона не хвилювалась. 

Володимир тим часом зітхнув і повів її вглиб коридору….

***

Ось і чергова глава

народ, можете будь ласка поставити книзі сердечко(лайк)?

Дяк =)