22. Катя. Будь хорошою дівчинкою...

Я ближче підсунулась до Артема, не спеціально, а через те, що мені було трохи страшно. Раптом я побачила, що пацюк, якому дід уколов ліки, впав і завмер. 

— Він убив пацюка, — видихнула я. 

— Схоже на це, — Артем зітхнув. — Він точно експерементує з цими тваринами…

— Але навіщо йому це? Раптом він потім використає цей препарат на людях?

— А може він розробляє якісь ліки, ми не знаємо точно, — Артем уважно спостерігав за дідом. — Колись, коли мені ще було років десять, він був видатним лікарем і вченим… Але його лабораторію прикрили. Я не надто знаю деталі, він тоді взагалі був не в собі і нікому нічого не розповідав. Пішов в свій окультизм… Переключився.

— Може, він хоче вилікувати Тимура? Вони, здається, в хороших стосунках, — сказала я. 

— Все може бути, — кивнув Артем. — Певно, ми дарма його підозрювали… 

Мені було трохи шкода, що доведеться відмовитися від цієї версії. Адже хто як не дід був зовні настільки підозрілий… Але нічого не поробиш, доведеться пропрацьовувати інші версії.

 — Добре, піду мабуть до своєї кімнати, — сказала я. 

— Добре, — він заблокував екран, а потім зазирнув мені в очі, після чого подався вперед і легенько торкнувся губами моїх губ. — Не ходи нікуди сама. І батько, і дід все ще не довели, що вони стовідсотково не причетні до тих вбивств.

 — Добре, але зараз, певно, мені краще піти самій, щоб твоя мати не гнівалась…

— Сподіваюсь, скоро нам не доведеться ховатись, — він стиснув мою руку. — Іди, Катю. Я піду за хвилин пʼять, щоб ніхто нічого не зрозумів.

— Добре, не хвилюйся. За ці кілька десятків метрів зі мною точно нічого не трапиться…

— Іди сюди, — Артем раптом подався вперед і торкнувся губами моїх губ, прикриваючи при цьому очі. 

Моє серце забилось частіше, а подих перехопило. Кожен поцілунок з Артемом був якимось особливим, але вперше я ніби зовсім забула, як дихати. Весь мій світ звузився до нього і його губ. Мені хотілось, щоб це ніколи не закінчувалось, щоб ми з ним завжди були разом, щоб ми могли цілуватись вільно, не від кого не ховаючись… Але я розуміла, що зараз таке просто неможливо.

Я відірвалась від його губ і відвела погляд, хоча краєм ока встигла помітити, як він змінився від одного тільки поцілунку. Зінниці були розширені, подих збитим, руки — гарячими-гарячими… До речі, він так і не відпускав мене… Все ще дивився очі в очі, не відводив погляду.

— Добраніч, Катю, — нарешті прошепотів Артем мені на вухо, після чого я кивнула і все ж швидко піднялась вгору…

***

Я саме проходила повз кабінет Артемового батька, коли почула його голос. Він залишив двері нещільно причиненими, і я могла чути розмову. Спершу подумала, що він говорить з дружиною, але вона йому не відповідала, хоча він говорив з паузами. З цього я зрозуміла, що він говорить по телефону. 

— Я просив тебе припинити цей цирк. Бо якщо ти не припинеш, все може скінчитись дуже погано, Маріє. Не дзвони мені, коли я вдома. Я попереджав. Для мене нема нічого важливішого за цю родину. Якщо будеш плутатись під ногами, то… — він на мить замовк, а потім продовжив. — Загалом, ти мене знаєш. Памʼятаєш, що сталось з однією з попередніх. 

Я аж підскочила на місці, почувши ці слова. Невже вони підтверджують причетність господаря будинку до вбивства? 

Зупинилась і стала слухати далі. Він якийсь час мовчав, мабуть, його співрозмовниця щось говорила, а потім озвався знову: 

— Якщо хочеш, щоб все було добре, ти знаєш, що робити. Це не погроза, ні, досить вже робити з мене якогось монстра. Я просто попереджаю тебе. Одразу попереджаю. Будь хорошою дівчинкою і тоді все буде як раніше. Сподіваюсь, ми почули одне одного. Приїду за пару днів, передавай нашому Артурчику привіт.

Я почула кроки, що наближаються до дверей, і швидко пішла вперед до своєї кімнати. Рвучко відчинила двері і забігла всередину. Серце калатало в грудях, я очікувала, що Артемів батько ось-ось увірветься до моєї кімнати і закричить, що я його підслуховувала. 

Але за дверима панувала моторошна тиша…