11. Деякі скелети з шаф краще не діставати…

— Вона має право злитись на нього, — зітхнув я. — Але з іншого боку… Якщо їй так погано, краще б просто розлучилась.

— Мабуть, вона боїться, що тоді не житиме у такому достатку, — припустила Катя. 

— Напевно, — погодився я. — Ця смерть… Вона дійсно була вигідна матері. Але вона ж не дурна, вона б не показувала такої радості, якби дійсно була вбивцею. Ну, я так думаю. 

— Та я теж думаю, що справжній вбивця, навпаки, б висловлював занепокоєння, щоб відвести від себе підозри. 

— А от дід робить щось підозріле, — сказав я. — Думаю, якщо ми хочемо дізнатись більше, нам треба підгледіти, що саме він робить в своїй таємній кімнаті. 

— Але він туди нікого не пускає, — сказала Катя. — Я один раз зазирнула, то думала, що він накинеться на мене з кулаками…

— Якби не замок, можна було б щось придумати, — я знов зітхнув. — Хоча… В принципі, можна зробити ще один ключ, треба тільки зробити зліпок. Камер на цьому поверсі нема, тож якщо будемо обережними, ніхто не дізнається, що ми тут були.

— Можна спробувати зайти у його кімнату, коли він десь піде з дому, — замислено сказала Катя. 

— От до кімнати йти точно не варіант. Камери все знімуть, — відповів я. — Треба одразу працювати з замком, а не ключем. Можна вставити в нього спеціальний матеріал, щоб зробити зліпок. Може навіть тим зліпком і відчинити двері, якщо правильно підібрати матеріал.

— Звідки ти все це знаєш? — поцікавилась вона. — Про зліпки, камери й тому подібне…

— Колись цікавився цією темою, — відповів я. — Коли ще Тимур зустрічався з Алісією, я хотів зробити дещо погане…

— Так, не лякай мене. Що ти там хотів зробити? — усміхнулась  вона. 

— Хотів знайти компромат на Тимура, показати, що він не такий вже хороший, яким хотів здаватись… Тоді я зробив зліпок ключа до його кабінету і до кімнати, — я зітхнув.

— Але не скористався ним, бо Тимур потрапив у аварію? 

— Ні, це трапилось ще раніше, я сказав про це Алісії, сказав, що хочу показати їй, який він, а вона тоді відповіла, що хоче сама робити висновки щодо Тимура і щодо мене… А ще, сказала, що рада, що я зізнався. Само собою, я нічого не став робити і дійсно дозволив їй самій розбиратись, — я зітхнув.

— Шкода, що так вийшло з нею, — Катя зітхнула. — Хочу, щоб Алісія одужала і пробачила тебе…

— Я теж цього дуже хочу, — я кивнув. 

— Тоді давай так і зробимо, встановимо камеру в діловій “лабораторії” і побачимо, чим він там займається!

— Добре, — погодився я. — Завтра куплю все, що необхідно для зліпку. Більше не ходи туди сама. Це небезпечно. Мало що ще він може витворити… Тепер я не здивуюсь ні чому…

***

Наступного дня я придбав все, що необхідно для зліпку, а ще замовив онлайн найсучасніші і найменші камери спостереження з усіх, що є у вільному доступі. Ввечері ми з Катею зробили зліпок: вона стояла біля сходів і слідкувала, щоб ніхто сюди не йшов, а я займався самим процесом виготовлення макету майбутнього ключа. 

Виходило не так легко, як на відео в ютубі, я зробив декілька невдалих спроб і в якусь мить вже навіть думав, що доведеться придумати щось інше, але все ж остання спроба виявилась вдалою і я зміг витягнути зліпок, не пошкодивши його.

Вклав його коробочку і сховав, після чого ми з Катею швидко покинули підвальні приміщення.

Наступного ранку я здав зліпок і вже до вечора мені обіцяли його зробити. Але того вечора я отримав лише сповіщення щодо того, що камери, які я замовив, вже приїхали.

Все це було недешевим задоволенням, особливо через терміновість, але грошей мені було не шкода. Я мав розібратись, що відбувається в цьому домі. 

Ключ зробили все ж на наступний день, замок виявився не таким простим. Ми з Катею домовились провернути все сьогодні ввечері. Зустрілись біля сходів у підвалі опівночі. 

Щойно я зайшов до передпокою на нижньому поверсі, Катя здригнулась. Певно, я трохи злякав її.

— Ти рано, — я підійшов ближче і чмокнув її в щоку.

— Я думала, що це твій дід, — усміхнулась вона. — Мало серце не зупинилося від страху…

— Судячи з моїх спостережень, він ще прийде сюди сьогодні, — сказав я. — Але не раніше, ніж за годину. Він, як і завжди в пʼятницю, поїхав кудись практично до самої ночі. А коли повернеться, обовʼязково зайде. 

— А як ми будемо дивитися за тим, що знімають камери? 

— Ці камери виведуть зображення в додаток на моєму телефоні, з яким я вже їх спарував, — відповів я, підходячи до дверей.

Дістав ключ і вставив його у свердловину, повернув і він дійсно відімкнув двері.

— Пощастило, що дід не любить новітні технології і тут не стоїть якийсь крутий електронний замок, — додав я, заходячи всередину. — Що ж, давай зробимо це швидко…

*** 

— Дивись, він заходить, — сказав я, коли помітив, що дід зайшов до своєї кімнати.

Ми з Катею сиділи в бібліотеці і спостерігали за тим, що відбувається.