16. Катя. Він завжди хотів все забрати...

Мені було незручно слухати цю сварку, тому я швидко пішла вслід за Артемом. Коли ми вже були на другому поверсі, я сказала Артему, який нічс посилку:

— Дякую, може, я сама її віддам Тимуру…

— Вона важка, я донесу, — сказав він, а потім додав тихіше: — Скажемо, що це я вже вдома побачив тебе з нею і вирішив допомогти.

— Добре, — так само тихо сказала я. — Трохи незручно вийшло перед твоїми батьками… Що ми ніби їх підслухали. 

— Ну, вони самі сварились прямо перед сходами, ми ж не спеціально йшли до них, — він зітхнув. — Батько… Зараз він дратує і злить мене навіть більше за Тимура. 

— Через те, що він зраджує твоїй матері? Чи, — я трохи знітилась. — Через мене? 

— Через те, що він ліз до тебе, якщо він повторить це… Я не знаю, що зроблю з ним, — серйозно сказав Артем. — Хоч би не вбити ненароком…

 — Думаю, він більше не буде, — усміхнулась я. — Все ж, ти добре його налякав тоді..

— Сподіваюсь, — він теж усміхнувся. — Добре, ходімо, поки Тимур не почав тебе шукати… Не хочу, щоб він знав… Поки що.

Я постукала в двері Тимурового кабінету і почула, як він каже: “Увійдіть!”

Зайшла першою, а за мною слідом — Артем із посилкою. 

— О, Катю, це ти, добре, а де… — він запнувся і насупився, побачивши Артема. — А ти що тут забув і чому тримаєш мою посилку? 

— Вирішив допомогти Каті, це проблема? — Артем вигнув брову. — Хоч би її не напружував такими завданнями. Відправляв би водія, ця посилка доволі важка. 

— Ти прийшов мене вчити, що робити? — скипів Тимур. — Я якраз відправив Катю з водієм і думав, що він принесе коробку…

 — Водій поспішав, — сказала я. — Його твоя мама кудись відправила…

Сподіваюсь, Тимур не буде перевіряти, і не дізнається, що я взагалі не їздила з водієм…

— Постав мою посилку, — Тимур, здається, і не звернув уваги на мої слова, дивився тільки на Артема.

— Не забудь подякувати, — той поставив посилку прямо братові на стіл. 

— За що? За те, що ти лізеш, куди тебе не просять?  — запитав Тимур сердито. 

— Як ти з ним працюєш…  — пробурмотів Артем мені. 

Я винувато глянула на нього, думаючи, що таки мені треба було наполягти на своєму і самій занести цю посилку. Чомусь Тимур дуже злився, коли бачив мене поряд з Артемом. Може, через те, що я була схожа на Алісію? В будь-якому випадку я не хотіла ще більше загострювати їхні стосунки, які і так були не дуже хороші. 

— Тобі допомогти її розпакувати? — запитала я в Тимура, киваючи на коробку. 

— Не треба,  — він знов подивився на Артема. — Коли ти вже підеш? 

— Прямо зараз, — Артем знизав плечима. — Катю, хорошого дня тобі. 

— І тобі, — усміхнулася я. — Дякую за допомогу. 

Він вийшов і зачинив двері, а я поглянула на Тимура:

— Не ображайся, будь ласка. Наступного разу я сама нестиму ту посилку. 

— Ти не винна, — він зітхнув і опустив голову. — Якби не це кляте тіло, я б ніколи не відправив дівчину щось там тягати… Просто я можу довіритись тільки тобі.

— Ну, я не дала б нікому відкрити твою посилку, — мені стало його шкода. — Чесно, ніхто до неї не зазирав…

— Я знаю, ти хороша, — Тимур раптом зазирнув мені в очі. — Ти не зрадиш і не втратиш мою довіру, я в тобі впевнений. 

— Так, ти можеш покластися на мене, — сказала я. — Та й Артем… він не зробить тобі нічого поганого, я впевнена в цьому. 

— Ти  його не знаєш… Насправді він просто хоче все в мене  забрати… Починаючи від Алісії і закінчуючи фірмою. Йому потрібне все. Навіть ти, — він уважно поглянув на мене. — Він може здаватись добрим і милим, але насправді він зовсім не такий, Катю.

 — Але навіщо йому все забирати? Ви ж маєте рівні права на фірму, хіба не так? І взагалі, чому ви почали ворогувати? Коли це все почалось? З появою Алісії чи ще раніше? 

— Він завжди хотів все забрати, Катю. Просто раніше я був в силах протистояти йому по повній. Зараз же, з цим тілом, я багато чого не можу, — Тимур зітхнув. — І він сподівається, що зламає мене. От тільки в нього нічого не вийде. Я не зламаюсь…

Я подумала, що він, певно, перебільшує, як це часом буває із хворими людьми. Сама знала одну таку жінку, яка через проблеми зі здоров’ям озлобилася на весь світ. Але  я не вірила, що Артем дійсно хоче заподіяти шкоду братові. Він точно не такий!

Хоча не було сенсу щось йому довродити, бо Тимур би все одно залишився при своїй думці…