6. Несподівана інформація і відсутність контролю

Коли я загальмував, то до машини одразу підбігли грід-гьорлз Альона та Таня. Я вийшов з тачки і ці двоє почали вітати і обіймати мене:

— Навіть Флейма сьогодні обігнав, хоч він і був в ударі, — сказала Таня.

— Ага, — я покрутив руку в суставі: вона знов сильно боліла.

Але біль — це навіть добре. Коли щось болить, це означає, що ти живий. Мені вручили приз і вже хотіли затягнути на вечірку-святкування, але я відморозився, як зазвичай. Я не мав світитись. Більшість місцевих рейсерів, грід-гьорл та інших бачили мене в основному пару хвилин до перегонів і стільки ж після, а потім я їхав. Сьогодні нічого не змінилось.

Я відігнав тачку для перегонів до гаражу, пересів на свою звичайну машину і поїхав додому. 

Як і завжди після перегонів пішов до ванної кімнати і прийняв душ, а потім, накинувши тільки шорти, взяв з собою з аптечки еластичний бинт, спустився на кухню. Я міг зробити все в кімнаті, але певно хотів зустрітись з нею… З Катею. Хоча останнього разу ми розійшлись на ненадто хорошій ноті і після того чи то вона уникала мене, чи то насправді я сам уникав її… Не знаю.

Саме коли я розмотав бинт, на кухню як по замовленню увійшла Катя.

Коли вона побачила мене, то здавалося знітилася й навіть зробила крок назад, щоб утекти. Але потім все ж залишилася стояти переді мною. 

— Добрий вечір, — сказала вона тихо. 

— Добрий, — відповів я також неголосно. 

Знов зазирнув у її блакитні, як небо, очі. Одразу згадав, як Тимур обіймав її і подумав, що хотів би тоді бути на його місці. Але це були неправильні думки.

— Ти знову травмувався? — здивовано запитала вона. 

— То та сама травма, просто знов напружив ті ж самі мʼязи, тому знов болить, — відповів я.

— А чому ти їх напружив? Ти займаєшся спортом? 

— Ну, в якомусь сенсі так, —  погодився я. 

 — Давай допоможу перебинтувати, — вона зазирнула мені в очі. 

Я мав би зараз відмовитись… Мав би вийти з кухні. Мав би відштовхнути її так, щоб вона більше навіть не говорила зі мною… Але не міг. І це мене вбивало.

— Добре, — тільки й вимовив я, не відводячи погляду від її блакитних очей.

Вона взяла бинт і обережно почала бинтувати мою руку. 

— Ти образився тоді на мене? — запитала, коли закінчила це робити. 

— Пробач, — односкладно відповів я, врешті-решт відводячи погляд.

—  У нас із Тимуром чисто ділові стосунки… Я не збираюся спати з ним, якщо ти за це злишся на мене…

— Це не моя справа, у вас можуть бути які завгодно стосунки, навіть якщо ви спатимете, це ваші стосунки, — я злився на самого себе, що мене це так зачіпало, хоча не мало зачіпати.

— Як себе почуває твоя дівчина? Їй не краще? — запитала вона після короткої паузи. 

Алісія… Я маю думати про неї, а не про Катю. 

— Не краще. Все так само, як і завжди, — я зітхнув.

— То не для неї Тимур замовив цілу купу ліків? 

— Яких ще ліків? — здивовано перепитав я, все ж подивившись на неї.

— Така важезна посилка, я її ледве донесла з машини. А потім побачила накладну до неї, і виявилося що то все якісь препарати…

— Навряд це для Алісії, її лікують в найкращій клініці, там лікарня сама закупає препарати і нам присилають тільки рахунки, — я зітхнув. — Може, щось для бабці чи діда… Тимур дуже добре ладнає з дідом, він його улюбленець. А дід не дуже ладнає з інетом. Може, Тимур допоміг йому щось замовити. 

— Може бути, — вона якось дивно поглянула на мене, немов хотіла ще щось додати, але не наважилась. 

— Якщо він тобі подобається, ти можеш робити, що хочеш, — не знаю, навіщо я це сказав. 

— Іноді він здається мені якимось дивним, — замислено сказала вона. 

— Що ти маєш на увазі? — я затамував подих і знов зазирнув їй в очі.

КАТЯ

— Та ні, нічого, може, я просто втомилась, — я зітхнула і відвела погляд. — Піду спати…

— Стій, — Артем торкнувся своєю долонею мого запʼястка. 

— Ти щось хотів? — я підняла на нього очі. 

— Хочу, щоб у нас з тобою були нормальні стосунки, Катю, — він зазирнув мені в очі. 

— Так у нас ніби нормальні стосунки, — я відчула, що червонію.

— Якщо я інколи роблю щось таке, що тобі не подобається, не думай, що я це спеціально… Не знаю, чому я так реагую на тебе і брата, я не розумію цього, — він зітхнув. 

— Вибач, якщо я щось роблю не так, — сказала я. — Але між нами з Тимуром справді нічого немає і бути не може. Лише робота і нічого більше. 

Він все так само тримав мене за запʼясток і дивився на мене. Хотів щось сказати, але в якусь мить просто відпустив руку і відвів погляд. 

— Не вибачайся. Я тобі так само ніхто, як і він. Ти не маєш переді мною звітувати. Я неправий.