9. Артем. Катя — шпигунка?

За сніданком Катя виглядала такою ж, як до вчорашнього вечора. Схоже, вона дійсно була в порядку, незважаючи на те, що батько до неї приставав. 

Я ж чомусь відчував себе зрадником. Вирішив, що краще не зближуватись з нею, треба тримати дистацію. 

Коли вони з Тимуром пішли до ліфту, я пішов до сходів, щоб навіть там не пересікатись з нею зайвий раз.

Вирішив сьогдні позачергово піти до Алісії, мені було життєво необхідно побачити її. 

Я швидко зібрався і вийшов з кімнати, однак в коридорі другого поверху все ж практично зіштовхнувся з Катею.

Мимоволі зазирнув їй в очі і на якусь мить завис, однак більш-менш швидко взяв себе в руки і сказав:

— Пробач…

— Нічого страшного, я не образилась, — так само тихо відповіла вона.  — Але я думаю, що Тимур не винен у тій аварії. 

— Що? — я одразу насупився і відсторонився від неї. — Ти що, говорила з ним про Алісію?

 — Так, — вона поглянула на мене збентежено. — Я просто хотіла в усьому цьому розібратися. Але він теж дуже переживає. Я думаю, то був просто нещасний випадок, ти не повинен злитися на нього…

— Ти нічого не знаєш, — процідив я крізь зуби. — Але це твоє право думати що хочеш. 

 — Ти гніваєшся, що я запитала його? Але я хотіла, щоб ви помирилися. Вам обом було б краще…

— Краще не лізь не в свої справи, Катю, — доволі грубо відповів я і рукою ніби як відсунув її зі свого шляху, а потім пішов до сходів, не обертаючись.

Серце калатало дуже сильно. Я відчував пульсацію абсолютно всюди: і в скронях, і в грудях, і взагалі по всьому тілу. 

Нащо я розповів їй?... Все через те, що вони так схожі?

Треба триматись від неї подалі.

Я їхав швидко, ніби намагався втекти від неї. Хоча знав, що вона залишилась в будинку, що тут її нема.

Коли зайшов до палати і сів перед ліжком Алісії, то взяв її за руку і прошепотів:

— Пробач, я, здається, думаю про іншу. Але це нічого не значить. Я просто скучив за тобою, а вона дуже схожа на тебе…

Казав Каті, що вся моя родина трохи з привітом, певно, це дійсно стосувалось і мене. 

Скільки разів я отак говорив з Алісією? Кожен раз, як приходив сюжди, а це тричі на тиждень. І я робив це не для того, щоб їй стало краще, чи щось таке… Принаймні, цього разу. Я просто відчув сором перед нею. Мені не хотілось бути зрадником.

За якийсь час я все ж відпустив її руку і вийшов з палати. Повз мене в цю хвилину пройшла пара лікарів з дівчиною на ліжку на колесиках. До дівчини були підʼєднані різні апарати, прямо як до Алісії. Я мимоволі прислухався до розмови:

—...За ці півроку таких випадків стало набагато більше, — тихо сказав один лікар іншому. 

— Причому це не тільки в нашій лікарні, — відповів йому другий. — І всі постраждалі — молоді блондинки…

Далі я вже не чув, бо вони пройшли повз і відійшли доволі далеко. 

Подумав, що Алісія теж була блондинкою. Але що вони мали на увазі? 

Ні, я знов думаю щось не те. Знов шукаю якусь причину. Психотерапевт казав, що деякі жахіття просто трапляються і нам не лишається нічого, окрім як просто прийняти їх і відпустити... 

***

Коли я повернувся, то вирішив, що певно переборщив з Катею. Пішов нагору, на наш поверх, підійшов до її кімнати і постукав, але ніхто не відповів.

Я прочинив дверцята і побачив, що Каті в кімнаті нема.

Значить, скоріш за все, вона була з Тимуром.

Цікаво, про що ще вона з ним розмовляє? 

Я зітхнув і хотів вже йти до своєї кімнати, але ноги самі повели мене саме до кабінету Тимура.

Я став під дверима, притулився до них і став слухати.

— Ну з ним нелегко порозумітися, — казала саме Катя. — Так, як ти й казав, у нього важкий характер. Але, здається, я вже змогла знати з ним спільну мову…

Я насупився. Отже, вона реально шпигувала за мною для брата. Прикидалась доброю і милою. Дивилась на мене своїми очиськами, як у Алісії… Підступне дівчисько! 

Я розізлився ще більше.

Спочатку думав послухати ще, але почув кроки до дверей і відскочив від них, як ошпарений, після чого зробив вигляд що йду до сходів униз, а потім все ж не стримався: озирнувся і побачив те, чого зовсім не очікував побачити….