3 Артем. Алісія і її схожість з...

— Як це — через нього? — запитала Катя. 

— А отак, — я зітхнув. — Запитай якось у нього, може, він розкаже. Хоча, скоріш за все обмане. Він насправді ще той майстер обманювати, хоч всі і вважають його білим, пухнастим і нещасним. 

— Мені здається, що вам у цій ситуації важко довіряти, ви виглядаєте упередженим, — відповіла Катя. — От якби це говорила якась стороння людина, може, я б і повірила…

— Ніби мені потрібна твоя віра, — я знизав плечима. — Піду. Бувай здорова. 

 — До побачення, — вона усміхнулася, але я побачив, що мені вдалося посіяти в ній сумніви. 

Я розвернувся до виходу і покинув її кімнату. Пішов до себе, швидко вдягнувся, спустився вниз і пішов до виходу в гараж, але по дорозі наткнувся на маму:

— А я вже сподівалась, що сьогодні ти не підеш до неї, — тихо сказала вона. 

— Всі вечори вівторка, пʼятниці і вихідних належать Алісії, — я зітхнув. — Це ніколи не зміниться.

— Може, ти краще знайшов би дівчину і проводив з нею час? — запитала мати. 

— Яке зі слів "це ніколи не зміниться" ти не розумієш? — я зазирнув їй в очі. — Те, що батько тебе не кохає, не означає, що всі чоловіки такі самі. 

— А тобі аби зробити комусь боляче, — вона зітхнула. — Здається, ти отримуєш від того неабияке задоволення… Йди куди хочеш, я тебе не тримаю..

Я пройшов повз неї, більше нічого не відповідаючи…

***

Коли зайшов до палати, то вже за звичкою поклав букет на тумбочку. Попередні квіти тримались прекрасно, хоч і стояли з вівторка.

Я сів біля ліжка Алісії і подивився на неї.

Щоки були впалі, кляті трубки ніби не підтримували її життя, а навпаки висмоктували його.

Я взяв її за руку. Авжеж, вона, як і завжди, ніяк не реагувала. 

— Хотів би я, щоб ти пошвидше прокинулась, — сказав я тихо. 

Мені хотілось вірити, що вона чула все, що я казав, відчувала мої дотики, знала, що я, як і раніше, кохаю її і чекаю на її повернення. 

Але бачити її в такому стані було важко. Хоча, може я мав радіти, що вона принаймні не померла…

Я поцілував її в скроню і встав зі стільця. Вийшов з палати і швидко покинув лікарню.

Добре, що сьогодні пʼятниця. Сьогодні можна забутись…

З такими думками я сів у машину і поїхав. Спочатку думав поїхати додому, але замість того катався містом аж поки зовсім не потемнішало. Потім побачив, що на мобільний прийшло повідомлення: "Заїзд за півтори години. Будеш?"

Зазвичай я не їздив по пʼятницях, але зараз мені було життєво необхідно відключитися від всього, а що може бути кращим для цього, аніж перегони? Поки що тільки на трасі я відчував себе дійсно живим…

"Буду. Сьогодні я не програю."

Написав і закрив переписку. Треба було їхати до гаражу за містом і поміняти тачку. Нічого, якраз встигну…

***

Коли повернувся додому, в будинку, само собою, було темно і тихо. Я пройшов на кухню: хотілось напитись. А ще боліла рука… Певно, треба було її перетягнути, але мені було лінь.

Я скинув мастерку, залишившись в майці, після чого покрутив руку в передпліччі та в лікті. Потім поворушив шиєю. Боліло сильно. Все ж, доведеться перевʼязати…

Я зітхнув, сходив до ванної, взяв з аптечки еластичний бинт, потім знов повернувся на кухню. Дістав з холодильника лід і приклав туди, де вже виднівся легкий набряк.

Саме в цю мить двері на кухню відчинились і я побачив Катю.

Вона зайшла в легкому халатику, з розпущеним волоссям і здивовано витріщилась на мене. 

— Я хотіла взяти води, — сказала потім, коли перше здивування минуло. 

— Вперед, бери, — я махнув в сторону кулера. 

— Що у вас з рукою? — запитала Катя. 

— Не розімʼявся перед тренуванням, потягнув, — я знизав плечима. — Буває.

 — Ясно, — вона підійшла до кулера і набрала в чашку води. — Тоді добраніч. 

— Ага, добраніч, — я кивнув і відклав лід, взяв бинт і почав накручувати його на праву руку.

Все ж правші робити подібне не дуже зручно, але треба було забинтуватись.

— Давайте я допоможу, — несподівано почув за своєю спиною. 

Поглянув на неї і наші погляди зустрілись. Знов подумав, що цей клятий колір відволікає… 

— Добре, — тільки й вимовив, простягаючи Каті бинт і тепер вже не дивлячись на неї.

Вона взяла бинт і заходилася досить професійно обмотувати мою руку. 

 — Так не дуже туго? — запитала, коли вже закінчила бинтувати. 

— Нормально, — я поворушив рукою, а потім все ж додав: — Дякую. 

КАТЯ

 — Будь ласка. Тренуйтесь обережніше.

Я підійшла до столу, щоб узяти свою чашку і побачила, що на телефон Артема прийшло повідомленя, і екран засвітився. Я побачила на заставці молоду світловолосу дівчину, і подумала, що вона чимось схожа на мене…