3. Катя. З чого ви взяли, що я збираюся з ним спати?

— Що сталося? — запитала я в Тимура. — Це не мене шукають?

— Ні, це мою бабку Валю шукають, — він засміявся. — Певно, знов втекла. В неї таке щотижня. Каже, що їй страшно з нами жити, і тікає. 

Пригадавши діда і Артема, я подумала, що можливо, недаремно бабуся тікає, але разом з тим мені захотілося якось підбадьорити свого нового шефа. Він був таким приємним і зовсім не зверхнім, так, наче я була просто його приятелькою, а зовсім не підлеглою. 

— У моєї прабабусі теж були подібні проблеми, — сказала я. — Вона ще й не пам’ятала нічого, ні свого імені, ні де живе, тоє, коли пробувала втекти з дому, це було справжньою халепою…

— Ну про нашу лікарі кажуть, що вона цілком здорова психічно, — він зітхнув. — Але ці припадки стають дедалі частішими. 

 — Мабуть, твоїй мамі складно з усім цим справлятися, — замислено сказала я.  — А батько? Він теж очолює вашу фірму? 

— Він займається філіалами по країні і винарнями на березі моря, — відповів Тимур. — Постійно їздить у відрядження… Мама це не любить.

Цієї миті двері відчинилися, і на порозі з’явилась пані Олена.

— Ви не забули про обід? — запитала вона. 

— Ми якраз збиралися йти, — сказала я трохи винувато. Було трохи незручно, що Тимур ні кімнати мені не показав, ні про обід не згадав. А з іншого боку, може для того йому й потрібна асистентка, щоб нагадувати?  Може, це була якась перевірка для мене? 

— Добре, — Олена мʼяко усміхнулась. — Ходімо, ми завжди їмо всі разом, це сімейна традиція Закревських.

Я скоса поглянула на Тимура. Як він буде в колясці спускатися сходами? Мабуть, десь тут є ліфт? 

— Поїдеш зі мною на ліфті? Чи з мамою сходами? — запитав він, ніби прочитавши мої думки.

— На ваш розсуд, — пробурмотіла я, бо реально не знала, як краще, щоб вони обоє були задоволені. 

— Тоді я побігла, а ви ліфтом, — задоволено сказала Олена і швидко покинула кабінет.

— Схоже, вона дійсно зібралась нас сватати, — Тимур усміхнувся. — Але не переживай, я не буду приставати до тебе.

 — Я й не переживаю, — я відчула, що червонію.  — А що, вже було таке, що сватала? 

— Ага, — він зітхнув. — Ну, вона сподівається, що я забуду дещо. Але дарма, дарма вона на це сподівається… Та не будемо про сумне, ходімо до їдальні, обіцяю, такої смакоти, як у нас, ти ще ніде не їла…

 — Добре, ходімо, — я подумала, що для одного дня у цьому будинку вже забагато почула таємничого і незрозумілого. Але, можливо, поступово все стане на свої місця…

***

Коли ми увійшли до їдальні, то я побачила, що вся сім’я в зборі. Навіть бабцю знайшли і посадили за стіл. Тільки глави родини не було серед них — мабуть, поїхав у чергове відрядження. 

Олена вказала мені на вільне місце, і я сіла за стіл. Поруч зі мною сидів Тимур, а з другого боку сама господиня будинку.

Навпроти сиділи Артем і дід з бабусею. 

Я поглянула на Артема і відвела погляд. Подумала, що він дійсно якийсь неприємний. Краще триматися від нього подалі. 

— Ну як вам, Катю, на новому місці, вже освоїлися? — звернулась до мене Олена. — Тимур уже показав вашу кімнату? 

— Ще ні, — сказала я.  —  Ми поки що обговорили мої обов’язки і тому подібне…

— Я покажу її одразу після обіду, — сказав Тимур.

Артем тим часом картинно закотив очі. Певно, він дійсно думав про мене щось непристойне…

Я вдала, що не помітила цього демонстративного жесту. Вирішила, що з такими грубіянами найкращий спосіб співіснування — це ігнор. Тому просто більше не дивилася в його бік. 

Але коли ми пообідали, то в Тимура раптом задзвонив телефон. 

— Це батько, — сказав він дещо заклопотано. — Маю поїхати до кабінету, це по роботі… Мамо, покажеш кімнату, — на цих словах він доволі швидко поїхав до виходу з їдальні.

— Артеме, проведи Катю до кімнати, — мказала Олена.

— Добре, — я здивувалась, що він так просто на це погодився. — Ходімо, — він встав з-за столу і пішов до дверей.

Я встала і рушила за ним. Мені не дуже хотілося, щоб він мене супроводжував, з Тимуром я почувалася б комфортніше. Але вибору в мене не було…

Коли ми вже підійшли до кімнати, він раптом зазирнув мені в очі:

— Не спи з ним за гроші матері, його его подібне не переживе.

— З чого ви взяли, що я збираюся з ним спати? — я не витримала і підвищила голос. — Якщо якась попередня асистентка цим займалася, це не привід підозрювати й мене…

— Попередня не займалась, — він знизав плечима. — Думаю, тому мама її і звільнила…