10 (2)

Думки геть перемішались в голові. Від розуміння, у яку халепу я все-таки втрапила, стало не по собі. Ще й виходило, ніби я в цьому замішана з самого початку. І кіт, на якого я відверто розраховувала зараз, виявився майже спільником Альберта.

Ні, називати його спільником неправильно, радше, Етьєн намагався підштовхнути нас з Альбертом до того, що зрештою вийшло само собою.

– Тушкована куниця, ти що, образилась? – видихнув кіт, помітивши сліди серйозних роздумів у мене на обличчі. – Та чого ти?! Слухай, дівчинко, я лише добра тобі бажаю, тож, якщо ти тут зібралась серйозно ображатись на мою пухнасту персону, давай не будемо? Нічого такого поганого я не зробив!

– Я тебе поки що ні в чому і не звинувачувала, – сердито нагадала я коту.

– Ще не вистачало, щоб почала! Я вже за твоїм обличчям бачу!..

– Чому я маю вийти заміж за Альберта? Чому мені не можна було попадатись на очі леді Селені? – похмуро спитала я. – І йому? І тобі?

– Бо вона захоче підкорити те, що у вас є. Забажає це собі, – дуже неохоче пояснив кіт. – Не можна такого допустити. Селена – баба паскудна, хіба по ній не видно? Але детальніше я тобі розповісти не маю права, то не моя таємниця. І взагалі не надто посвячений в деталі. Тільки скажу, що від цього, – він гордо всівся, зробив грудку колесом та підвів морду, – залежить доля цього світу! До речі, не буде погано, якщо ти розповіси Альберту, хто я такий. Я не проти.

– Зате я проти, – буркнула я. – Знаєш, поки що помовчимо і не будемо радувати нашого Темного Володаря новиною про те, що тут був один хвостатий звідник з суттєвими планами на Його Темність. Але поговорити з Альбертом мені все одно потрібно.

– Тільки пообіцяй, що ти не робитимеш дурниць.

– Яких?

– Комахи в майонезі, то ти ще хочеш, щоб я підказав тобі, яких саме дурниць не робити?! – обурився він. – Може, мені ще й варто план злочинних дій для тебе скласти?!

– Етьєне, – з натиском промовила я, – будь ласка, скажи прямо, що ти маєш на увазі під дурницями, а не вихляй хвостом, тікаючи від відповіді.

– Гаразд, – здався пухнастий. – Гаразд-гаразд, най буде по-твоєму. Я мав на увазі, що тобі не потрібно, ну… – він махнув хвостиком, – втікати від Альберта? Оце вилізати через вікно…

– До землі кілька десятків метрів.

– Я образно! Шукати дракона, який люб’язно віднесе тебе у закрайсвіття і таке інше. Вирішіть все, як цивілізовані люди, будь ласка, і так, щоб мені потім не було за вас дуже і дуже соромно. Ти все одно від нього нікуди не дінешся!

Замість відповіді я нервово потерла шию, на якій досі пекла мітка. Боляче… А головне, нагадувало мені про те, що Етьєн, здається, більш ніж правий. Мені просто так від Альберта не дітись. Та й, враховуючи те, що нас штовхнула у ці заручини якась невідома сила, а небезпека від леді Селени нікуди не ділась, навряд чи це буде безпечно – намагатись зникнути. Можливо, мені варто боятись зовсім не Альберта.

Я зітхнула.

– Гаразд. Проявлю поміркованість, не вчинятиму дурниць, нікуди не втікатиму, обіцяю, – заявила я коту. – Тільки ти постарайся бути зі мною чеснішим наступного разу. Я ж піду… Поговорю з Темним Володарем.

– Нащо?

– Заручини розривати! – фиркнула я.

Насправді ж мене цікавило дещо інше. Знайшовши Альберта у нього в кабінеті, я спитала:

– Що мені тепер батькові писати? Сам ж мене подвійним чи потрійним агентом призначив, а він абсолютно точно чекає доповіді. І від мене або від когось іншого, але все одно колись дізнається про те, що ти призначив мене своєю нареченою, а ще ми брали участь у таємничому магічному ритуалі, і він чомусь спрацював.

Альберт відвів погляд від документів, над якими працював, і розплився в задоволеній усмішці. Я була переконана, що він витріщався на мої губи, і від згадки про наш поцілунок тілом миттю розпливлося тепло. Я спробувала відігнати думки про це кудись подалі, але де там. Нічогісінько не виходило.

– Напиши йому, що вчора тебе ошелешив новиною Темний Володар, сказав, що ти його наречена, і ритуал це підтвердив. Можеш обуритись і запитати батька, чи не заключав він зі мною якихось таємничих домовленостей. Перекажи детально, слово в слово – наскільки пам’ятаєш, – вечерю, але жодних додаткових роздумів. Спробуємо затягнути його в пастку. Нехай думає, що у тебе з’явився доступ до особистої інформації Темного Володаря, та видасть щось випадково.

Я кивнула.

– А в мене він з’явився?

– Ну, ти ж тепер моя наречена, – посміхнувся Альберт. – Напиши лист. Допомагати не буду, бо батько має впізнати твій стиль… Потім передаси його Даяні Брукс, вона відправить так, щоб це виглядало, як таємна пошта.