7 (4)

Моя помічниця повільно, перелякано, мов та загнана в глухий кут лань, кивнула. В очах спалахнула тінь страху, майже огидного, якщо чесно. Через таку дрібницю, через мілкий прорив, який навіть демонятко новонароджене не пропустить, так тремтіти…

А потім, коли моє розчарування майже сягнуло краю, Лотті раптом дзвінко, весело розсміялась.

– Альберте, – втихнувши лиш за хвилину, з важким зітханням промовила вона, – я не думаю, що в цей «прорив» демон може просунути щось більше, ніж руку. І в курсі, як виглядає поштова скринька. Хоча не думала, що через неї полетить стільки всього… Знайшла її випадково, мені Етьєн підказав, ну, і подумала, що це може бути доречним.

– Це неймовірно доречно, – всміхнувся я. – Дякую.

– Та будь ласка. Я встигла? Врятувати тебе від леді Селени.

– Вона саме запитувала про одруження, але, на щастя для Альсорії, я не встиг відповісти. Тепер маю кілька днів на те, щоб вигадати відповідь, яка ні для кого з нас не обернеться смертельними проблемами. Або ж… – я розвів руками. – Якось воно буде.

Шарлотта зітхнула, і усмішка, що так чудово прикрашала її обличчя, потрохи згасла, поступившись місцем серйозності. Здається, дівчина теж переживала за Альсорію і абсолютно точно не була на стороні леді Селени та її підступів.

– Як рука? – спитав я, помітивши, що один з рукавів трошки натягується, обтискає пов’язку.

– Все добре. Ані сліду, – запевнила мене Шарлотта, – проте я подумала, що так буде доречніше? Батько поки що не приходив, але я не здивуюсь, якщо… Ну…

– Так, – я махнув рукою, показуючи, що договорювати необов’язково, і так зрозуміло, що вона має на увазі. – Ти все правильно зробила. Де навчилась так грати?

– О, – Шарлотта зашарілась, як мені здалось, доволі щиро, – та це ж нескладно. Дівчат вчать панікувати. Кидатись до сильного чоловіка, аби попросити про його захист і переконати увесь світ в тому, що без цього чоловіка ти просто не виживеш… – Шарлотта ледь помітно скривилась, показуючи, наскільки їй це все не до душі. – Якось так, – вона знизала плечима. – То я вирішила, що від всього того, чому мене вчила мама, має бути хоч якась користь. Але, – дівчина зітхнула, – краще б я нормально чаклувати вміла.

– В тобі є дар. Розвивай.

– Легко сказати тому, хто отримав магічну освіту!

– Можливо, – я всміхнувся. – Гаразд. Треба подбати про обід і… Надіслати квіти леді Селені з щирими вибаченнями від мене та з повідомленням, що я дуже зайнятий і не зможу сьогодні продовжити нашу розмову, але сподіваюсь, що вона погодиться приєднатись до урочистої вечері, що відбуватиметься завтра. Сьогодні ж у нас вітальний бал, і, поза всяким сумнівом, леді Селена на ньому буде. В скарбниці треба попросити гарнітур – сережки та кольє, – що подарували бабусі Георга на честь найщирішої дружби в підтвердження того, що між чоловіком та жінкою вона можлива.

– Це звучить як натяк, що між вами нічого більшого за дружбу не буде, – зазначила Шарлотта.

– Як на мене, найкраще, на що я тільки можу натякнути леді Селені. Зробиш?

– Як накажете, Ваша Темносте, – вона присіла у реверансі, посміхнулась мені, а тоді рушила геть, залишаючи наодинці.

Що ж, сьогодні на балу у мене точно не буде часу особисто розмовляти з леді Селеною. Однак завтра ми знов повернемось до того питання, яке так сильно її хвилює, і вона абсолютно точно чекатиме на ясність від мене.

Георг казав: єдине, що може нас врятувати, це те, що я вже заручений. Таємно. І заручився до того, як зустрівся з леді Селеною, а ще краще до того, як це рішення взагалі стало політичним. Тобто, заручини давні, давніші за ті кілька років, що я вже займаю трон Альсорії.

Звісно, про дату завжди можна збрехати. Однак леді Селена може це перевірити. Георг про це поки що не задумується, а от я…

Можливо, так.

Я нахилився і підібрав сувій з печаткою. Я тримав його серед пошти з демонами, тому що так магічний контракт не випромінював жодної магії. Простіше кажучи, просто маскував річ через купи різноманітних дрібниць у прориві, знаючи, що з демонічної сторони вона ні у кого інтересу не викликатиме. Та вони й не помітять. Це ж тут одержимі пошуком демонічних договорів на крові і приймають за них все на світі.

Насправді я не планував використовувати цей спосіб, бо добре розумів, якими будуть наслідки. але зараз усвідомлював і інше: те, якими будуть наслідки, якщо я не скористаюсь доступним мені способом, не зважусь на цей крок. На жаль, нічого хорошого.

Іноді доводиться обирати між двох поганих варіантів.

Я дістав з внутрішньої, потаємної кишені своєї сорочки кулон, який мені принесла Шарлотта, і зважив його в руці.

– Сподіваюсь, Тіарнане, ти тоді не збрехав мені, і це справді буде правильний крок, – видихнув я, притискаючи кулон до печатки.

Папір спалахнув у мене в руках. Я розтиснув пальці, проте пергамент та прикраса не впали, а залишились висіти у повітрі, то спалахуючи, то гаснучи. Потім повільно поплили вперед, вгору і, опинившись на рівні моїх очей, спалахнули. Шию ніби щось вкололо, і я скривився від болю, потягнувся пальцями до його джерела і осміхнувся, відчувши рельєф мітки.

Сподіваюсь, що зараз, активувавши древню магію, я не зробив найбільшу помилку в своєму житті.