7 (3)

Це був навіть не натяк, Селена зараз пропонувала свою кандидатуру прямим текстом. Я ж міг думати тільки про те, що ось-ось прийде моя рятівниця. Сподіваюсь, вона трішки прискориться, тому що тягнути час і далі нікуди.

Долоня Селени лягла на плече. Її рожеві губи розтягнулись у звабливій напівусмішці, теплій і м’який, але водночас – ніби призначеній для того, щоб погрожувати.

І в ту ж мить двері, що вели з внутрішніх коридорів до саду, відкрились настіж.

– Ваша Темносте, – цього разу Шарлотта була у темно-синій сукні, доволі простій, але з достатньо широкою спідницею, щоб вона змогла зробити швидкий реверанс.

В простому прояві шани відчувався поспіх. Шарлотта не витримала потрібні секунди і швидко випросталась. Гарячковість видавала, що вона дуже поспішала.

– Незапланований демонічний прорив, – важко дихаючи, проговорила дівчина. – Безпосередньо у вашому кабінеті. Ваша Темносте, маги з академії…

– Сам впораюсь, – відрізав я швидше, аніж Шарлотта встигла сказати принаймні ще щось. – Леді Селено, прошу мене пробачити… я мушу втрутитись, негайно.

– Не смію затримувати вас, – хитнула головою жінка. – Наша розмова зачекає.

З виразу її обличчя було видно, що чекатиме вона не так довго, як мені б хотілось, максимум до завтра, але це вже щось.

Принаймні, тепер я знаю, які зараз фігури на шаховому полі і що саме збирається робити Селена. Вона добре означила свої наміри, можливо, сама про це не здогадуючись.

 – Дякую за розуміння, – я вклонився, з ніжністю торкнувся губами зап’ястка Селени, хоча мені хотілось в кращому випадку її вкусити, і швидко закрокував геть, слідом за Шарлоттою.

Дівчина поспішала, підібравши спідниці своєї сукні. Вона буквально летіла сходами, мало не врізалась в стіну, так розігналась на повороті, і ледь не впала, зачепившись за край килима. В красивих очах Шарлотти – і чому я взагалі задумався про те, що вони в неї гарні! – спалахнув переляк. Я не міг не відзначити, що дівчина дуже гарна акторка. Принаймні, перелякалась неймовірно природно.

Нарешті ми спинились біля дверей, що вели у мій кабінет.

– Володарю, – прошепотіла Шарлотта хрипким, напруженим голосом, – я лише прийшла, аби занести вашу пошту, і хотіла прибрати на столі. Це… Це сталось само собою. Простір просто розірвався на дві частини, я поняття не мала, що це може трапитись.

Я відкрив двері, і в цю секунду невелика діра у просторі над столом виплюнула лист мені просто в груди. Шарлотта втягнула голову в плечі, ніби магія вдарила прямісінько в неї.

Прорив був доволі акуратним, ніби його зробили вміло, сталевим кігтем могутнього архідемона. З нього вже насипалось чимало листів, але діра ще випльовувала деякі. Етьєн сидів трохи збоку і намагався відбити папірці-снаряди лапкою. Завдяки його старанням наступне повідомлення полетіло не прямісінько мені в лоб, а на підлогу.

Що ж, здається, Шарлотті навіть вигадувати проблему не довелось, все сталось само собою. Для Майбрука справді страшна подія, що вимагає негайного втручання. Для Альсорії, правда, це не прорив, а безневинна магія зв’язку з Безоднею, поштовий канал, який трішечки збісився. Можливо, пошкодилось вхідне заклинання, от і плювалось тепер магією в усі боки, куди тільки могло.

Я заскочив до кабінету, не поспішаючи зачиняти за собою двері, та підняв свою тіньову магію. Чорнота заклубочилась по кутках та потягнулась до центру, прагнучи затягнути собою діру. Насправді закрити прорив, точніше, тимчасово його заблокувати, було геть не так складно, але ж я маю переконати Селену, що зупиняв шпигунів, а то й нападників.

Про демонів вона гірше думати не стане, бо там вже просто гірше нікуди від поточного ставлення, а до мене відношення може трішечки змінити, і. думаю, Альсорії це піде на користь.

Всередині забуркотіли давно закинуті в підпростір листи. В мене кинуло ще одним пергаментом, і цього разу Етьєн його спиняти не став. Печатка вдарила просто по лобі, і я скривився, не так від болю, як від того, що впізнав папірець. Здається, прорив справді серйозніший, аніж я міг подумати.

Звісно, це не привід лякатися. Я просто напустив ще більше магії, а тоді пальцями підхопив невидимі краї магічних стрічок і спробував звести їх докупи. Вдалось доволі легко, хоча всередині прориву ще було чутно гудіння листів. Сподіваюсь, на мене не вилетить зараз вся демонічна пошта.

Варто було двом половинкам просторового вікна зійтись до купи, як почав швидко формуватись шов. Захисна магія сама блокувала вихід. Чари пружинили під пальцями, але я нарешті зімкнув їх воєдино, сплів заклинання, і прорив закрився сам собою.

Лишилась тільки гора листів в кабінеті. На щастя, назовні нічого не випало, і я подав знак Шарлотті, щоб вона нарешті зачинила нас зсередини.

Виставу скінчено.  

– Ох, Володарю… – дівчина потягнула на себе двері, – ви нас всіх просто врятували… Я такого страху ніколи в житті не переживала, трикляті демони та їх Безодня!

Вона втерла лоб рукою і, тихенько застогнавши, сперлась спиною об стіну. Обличчя у Шарлотти було блідим і особливо контрастно виглядало на фоні насичено-синьої сукні. Вії тріпотіли, руки взагалі тремтіли, дихала дівчина важко. Здається, це вже трошки перебір з акторською майстерністю. Невже можна так зіграти?