7 (2)

– Це погано? – уточнила Шарлотта, поправляючи комір блузки.

– За кілька годин тобі мають принести сукні, – помітивши цей рух, повідомив я. – І так, це погано. Наша гостя демонструє, що не така вона вже й гостя, – я склав лист у декілька разів і поклав його на стіл, намагаючись стриматись, щоб не порвати і не кинути.

Не факт, що леді Селена намагалась простежити, що саме відбувається з її папірцем, проте такі заклинання існували. Вони не могли передати слова, зате вловлювали інтонації та настрій отримувача. Нехай Селена вважає, що я абсолютно спокійний, не вважаю її загрозою і абсолютно точно не намагаюсь зараз порвати триклятий папірець на малесенькі клаптики і нагодувати ними майбрукського слугу.

– Мені потрібна буде твоя допомога, Шарлотто, – я не став ходити околяса, часу на це не було. – Ти повинна висмикнути мене з цієї зустрічі. Я переконаний, що леді Селена майже одразу перейде до справи, а мені потрібно ще трохи часу, щоб вирішити, як саме коректно їй відмовити. Отже, я маю прийти на зустріч і бути цілком спокійним, а головне, геть не очікувати, що вже за кілька хвилин по мене прибіжуть і скажуть, що я десь потрібен.

– Але де?.. Тобто, це ж має бути щось термінове, так? – уточнила Шарлотта.

– Абсолютно точно. Якась небезпека або неочікувана справа, з якою може впоратись винятково Темний Володар, – підтвердив я. – Що саме… Буде краще, якщо ти вигадаєш сама, так мені легше буде відіграти подив.

Насправді я зараз був не те що здатний вигадати щось пристойне і просто нахабно перекидав цю задачу на голову особистої помічниці, сподіваючись, що Шарлотта справді щось придумає.

– Мені вже пора, – продовжив я. – Чекатиму на тебе. Де сад, ти знаєш. Кота з собою краще не брати, буде дивно, якщо помічниця заявиться розповідати про біду, тримаючи важкеньку хвостату ношу на руках.

Шарлотта кивнула. Вона явно хотіла ще щось спитати, проте я вже не мав часу на розмови, тож, посміхнувшись їй, знов зробив крок до дверей.

…До саду йти було досить далеко, та прибув я саме вчасно, щоб випірнути з тіней просто перед леді Селеною. Вона не злякалась моєї раптової появи, але все-таки здригнулась, на мить втративши душевну рівновагу. Ну, або жінка просто намагалась мені це показати. Теж робочий варіант.

Я вклонився їй та обережно поцілував зап’ясток, виражаючи свою пошану.

– Леді Селено, – промовив майже звичайним голосом, – дуже приємно починати день з зустрічі з вами. Радий був отримати це запрошення. Сподіваюсь, ви досить комфортно розташувались у палаці і почуваєтесь тут, як вдома.

Це навіть не питання; Селена уже показала, що вона справді тут господарює, отже, я мав підкреслити, що помітив це.

– Справді, Альсорія дуже гостинна та зустрічає мене неймовірно достойно, – озвалась жінка. – Я… Щиро рада, що маю можливість перебувати тут і розмовляти з вами. А що ж ви? Сподіваюсь, вчорашня зустріч не надто вас втомила?

– Що ви. Я маю вдосталь енергії, леді Селено, аби вітати гостей і притому не забувати про турботу про країну, – я хитнув головою. – Зрештою, Альсорія буває вимогливою, але привітати вас достойно – задоволення, а не складність.

– Ви використали багато магії.

– Резерви різних магів бувають різними.

Селена окинула мене зацікавленим поглядом і хитнула головою. Вона не уявляла, скільки саме сили я випустив вчора, але знала, що досить багато. Не можна, аби жінка втямила, що я вчора ще мусив пити спеціальні напої та досить довго повертався до норми.

– Рада чути, що ви справді настільки могутній, як кажуть про вас, Темний Володарю, – провуркотіла вона нарешті. – Це важливо, коли у правителя достатньо сили… Щоб правити іншими, треба достатньо себе проявити. У всіх аспектах, якщо ви розумієте, про що саме я кажу.

– Думаю, що розумію, проте не відмовився б від озвучення цього уроку. Можливо, так мені легше буде його засвоїти… Якщо я ще його не вивчив, звісно.

Ми стояли біля входу до саду, і леді явно планувала рушити далі, однак ці слова змусили її завмерти. Можливо, Селена не планувала переходити до основної теми розмови так швидко.

Доведеться. Сподіваюсь, Шарлотта поспішить, і те, що я збив темп співрозмовниці, не нашкодить мені ж самому.

– Альберте, – Селена подивилась мені прямо в очі, – знаєте, коли я була ще дитиною, батько часто повторював: королі не одружуються з любові до людини. Вони одружуються, бо люблять свою країну і бажають їй найкращого. Ви, напевне, не отримували такого виховання, бо народились не в королівській родині, проте зараз відчуєте на собі, наскільки обов’язок короля торкається його особистого життя…

Я мовчав, уважно слухаючи жінку, не киваючи, проте й не заперечуючи того, що вона говорила.

– Навіть якщо ваші вельможі поки що мовчать, – жінка всміхнулась, – це тимчасово. Рано чи пізно вас виведуть на шлюбний ринок і намагатиметься так отримати вашу прихильність. Проте ви значно вагоміша фігура на дошці. Ви повинні самостійно зробити хід. Такий, щоб всі розуміли: ви граєте на геть іншому рівні. Не на тому ж, на якому вони.

Вона зробила ще один маленький крок вперед і торкнулась мого плеча кінчиками пальців.

– Ви вже думали про одруження, Альберте?