Розділ сьомий

Альберт

Цього ранку я не чекав, доки мене розбудить котяче нявкотіння і прихід моєї особистої помічниці, а прокинувся сам, ще затемно, і одразу взявся за справи. Вчора ввечері я був надто виснажений, щоб переглянути листи, які встигли прийти мені за день, та відповісти принаймні на деякі з них, але сьогодні взявся за роботу. Віддав кілька наказів та магією надіслав записку до королівської модистки, щоб вона подбала про гардероб моєї особистої помічниці. Їй знадобляться парадні сукні, тому що вчорашнє вбрання на чоловічий манер, хоч і привабливе, як на мене, викликало забагато поглядів з боку майбрукців.

Розібравшись з поточними справами, я звірився з годинником, переконався, що Шарлотта вже мала прокинутись, та вирушив її будити.

Дівчина лежала в чималому королівському ліжку, обхопивши руками подушку. Руді кучері розметались довкола, хвилями вкриваючи її плечі. Здається, одну прядку Шарлотта навіть прикусила, і виглядало це смішно.

Етьєн сидів біля ніг Шарлотти, не спав і невдоволено витріщався на дівчину. Побачивши мене, він шурнув вниз, на килим, а звідти – заліз під ліжко, я тільки й встиг, що помилуватись на тремтливий кінчик хвоста.

– Ага, це тільки мене треба будити з диким нявкотом, – буркнув я, сідаючи на місце, яке щойно займав кіт, і обережно торкнувся литки Шарлотти, що звабливо виглядала з-під ковдри.

У дівчини була молочно-біла, ніжна, шовковиста шкіра, і десь в глибині спалахнуло бажання провести долонею, насолоджуючись відчуттями, вище, аж до коліна, дражнячи, обвести пальцем помітну синю венку. Напевне, це змусило б Шарлотту зніяковіти, а мені подобалось дивитись, як вона червоніє, реагуючи на мене…

Однак простого погладжування вистачило, аби дівчина відкрила очі, перевернулась на спину, побачила мене і, зверескнувши, спробувала натягнути ковдру на груди. Вийшло не дуже вдало, оскільки я на краєчку тієї ковдри сидів. Зрештою Шарлотта таки прикрилась, але вимушена була опинитись ближче до мене.

– Що ти… ви… ти тут робиш? – випалила вона з помітним обуренням. – Це дівоча спальня!

– Це спальня моєї королеви, прошу пам’ятати, а не просто якась там дівоча, – заперечив я. – Тож я маю законне право тут перебувати. А ти мала сьогодні за розкладом будити мене, Шарлотто, але цього не зробила. Бо проспала, смію припустити.

– Вибач… те, – видихнула вона. – Етьєне! Паскудне хвостате створіння, він мав мене розбудити…

Я не став запитувати, яким саме чином кіт може розбуркати людину в правильний час, лише знизав плечима.

– Очевидно, Етьєн – не надто хороший будильник, і в тому, щоб покладатися на нього, є ряд недоліків, – я знизав плечима. – Але це не виправдання. Ти могла скористатись магією.

– Я не вмію, – зізналась Шарлотта.

Чомусь це зізнання не викликало в мене роздратування. Я відчував, що в Шарлотті є магія – і якщо її досі не розвинули, можливо, це чудовий шанс на майбутнє для мене ж.

– Навчишся згодом, – підбадьорливо всміхнувся я дівчині. – Вставай та вдягайся. У нас сьогодні багато роботи.

Я вийшов, дозволяючи їй привести себе до ладу, і саме вчасно, щоб почути, як хтось стукає мені в двері. На порозі опинився слуга, вдягнений в світло-блакитний мундир. Отже, з особистої свити леді Селени.

– Ваша Темносте, – слуга вклонився, – вельмишановна леді Селена з Майбруку передає вам послання.

Чоловік зробив дивний жест сувоєм з пергаментом, ніби це була чарівна паличка, і для того, аби активувати заклинання, він мусив поводитись з нею відповідно, а тоді простягнув послання мені, зігнувшись в три погибелі.

Альсорійські слуги діяли з меншим церемоніалом, і навіть вони жалілись періодично на суворість королівського протоколу та відверто раділи, коли я дозволив багато в чому його ігнорувати. В Майбруці, судячи ось з цього, справи набагато гірші. Вишколені слуги – це, звісно, чудово, але я волів би бачити когось більш жвавого.

І того, що дурними поклонами не забирає в мене час.

Попри це я посміхнуся і обережно прийняв сувій.

– Вельми радий, що леді Селена не забуває про скромного господаря цього міста, – м’яко проговорив я. – Передайте їй, що кожне послання, написане її рукою, вселяє в мене надію на подальшу співпрацю між Майбруком та Альсорією, успішну та прекрасну для обох сторін.

– Слухаюсь, Ваша Темносте.

Мій наказ був достатньо чітким, щоб слуга не мав можливості затриматись і побачити, як я зреагую на сам текст послання – хоча, поза всяким сумнівом, піддивитися він розраховував, можливо, навіть отримав відповідний наказ від леді Селени.

Та вона гравець куди сильніший, аніж просто леді, що відправляє слуг підглядати за правителем іншої держави.

Я обережно розкрив повідомлення і лагідно посміхнувся, хоча насправді мені хотілось зім’яти папірець і викинути його у смітник.

– Що ж, – я повернувся до Шарлотти, що саме вийшла зі спальні, – чудова новина. Леді Селена призначає мені особисту зустріч у саду.

Запрошує мене у моєму ж замку, заздалегідь показуючи, що вона тут господиня.

– Це погано? – уточнила Шарлотта, поправляючи комір блузки.