6 (4)

Я не знала, чи відповідати, якщо чесно. Батьків голос досі дзвенів у вухах. Можна б промовчати і зробити вигляд, що все в порядку. Можливо, так біль мине. І я сама з усім розберусь. А можна…

Десь під столом в мою ногу вп’ялися кігтики Етьєна.

– Батька зустріла. Звелів мені шпигувати за тобою, бо він та аристократи намагаються повернути владу Георгові, – випалила я. – Ось, – і простягнула попечену руку.

Шкіра стала лискучою і якось неприємно виблискувала. Вигляд її анітрохи не радував, якщо чесно. Я хотіла торкнутись опіку, вже майже дотягнулась до нього, але Альберт перехопив мене за зап’ясток і заперечно хитнув головою.

– Не треба чіпати. Він спробував лишити на тобі клеймо роду? – спитав Темний Володар, обережно обводячи кінчиками пальців по контуру опіку.

Тілом табунами побігли мурахи. Мені раптом стало неймовірно спекотно, ніби жар з клейма розповсюдився всім тілом. Магія обпікала, і я скрикнула від болю, не витримуючи цієї напруги. Альберт тим часом накрив рану, якої заборонив мені самій торкатися, своєю долонею, і я відчула, як яскрава, непоборна сила потекла слідом. Жар погасив блаженний холод.

Доторк Альберта раптом став дуже приємним. Біль зник. Коли Темний Володар прибрав долоню, шкіра стала абсолютно здоровою.

– Він не зробив все до ладу, і клеймо не прижилось, – пояснив Альберт. – Так що твій батько не отримав над тобою влади. Інакше ти, напевне, і не змогла б мені цього всього розповісти. А тепер, будь ласка, перекажи в деталях все, що від нього почула. Кожне слово.

Я підкорилась. Іноді збивалась, але Етьєн своїм гучним нявкотом направляв мене правильною доріжкою, тож вдалось не впустити жодних важливих деталей. Темний Володар же ставав все більш похмурим з кожним сказаним мною словом.

– Альберте, а що мені робити з батьком? Він же знов прийде і спробує мною керувати. Я його знаю, він не відступиться…

Темний Володар зітхнув.

– Це все зараз так невчасно… – промурмотів він. – Чому саме тоді, коли тут гості з Майбруку, нашій аристократії конче необхідно влаштувати істерику і спробувати підготуватися до бунту…

– Ну, – я зніяковіла, – може, ніякого бунту не буде, і це так, лише порожні балачки? Я не думаю, що все настільки погано…

Альберт зиркнув на мене так, ніби я була малою дитиною і не розуміла небезпеки.

– Боюсь тебе розчаровувати, – похмуро кинув він, – проте я дуже сумніваюсь, що це справді порожні балачки. Отже, зробимо так. Ми зараз перемотаємо твою руку…

– Вона ж вже здорова!

– Смажена синиця, суниця в майонезі, помовчиш ти чи ні? – нявкнув з-під столу Етьєн. – Він же тобі план дій переповідає, а ти перебиваєш постійно!

Я слухняно змовкла, нарешті зрозумівши, що Альберт справді нічим не зможе допомогти і не розповість мені подробиць, якщо я негайно не замовчу і не дам йому висловитись.

– Так, твоя рука здорова, – перечекавши нявкіт кота, погодився Темний Володар. – Однак останнє, що треба знати твоєму батькові – те, що в нього нічого не вийшло з клеймом. І нам ще доведеться розібратись, чому магічна печать роду на тебе не діє… Це дуже цікаве і досить рідкісне явище. Так от, ти перемотаєш руку, щоб приховати той факт, що опіку нема. Коли батько вийде на зв’язок, підіграєш йому і зробиш вигляд, ніби справді згодна співпрацювати. Мені як мінімум потрібно знати, хто саме зараз підтримує ідею повернення Георга на трон.

– Тобто, ти хочеш…

– Щоб ти була подвійним агентом. Моєю шпигункою.

– Але чому просто не спитати Георга? Ви ж ніби як друзі, ну… Мені так здалось. Чи ти підозрюєш, що він не буде чесним… Ой, – я раптом зрозуміла, що говорю з Темним Володарем і про колишнього короля. – Ви. Ви підозрюєте. Я…

– Забудь про ці формальності, коли ми наодинці, – Альберт ніжно погладив мій зап’ясток, і я здригнулась, відчувши хвилю тепла, що знов прокотилась тілом.

Приємно.

– Ми з Георгом друзі, – пояснив він, – і я абсолютно точно, повною мірою довіряю йому, я знаю, що Георг зробить все для Альсорії. Проте щось мені підказує, що він навіть не здогадується про плани аристократії повернути його на трон, ну, або принаймні не знає, що все зайшло настільки далеко, що вони вже готові перейти до активних дій.

Я напружено кивнула. Раніше мені ця думка в голову не приходила, а тепер від неї стало якось не по собі. А й справді, вони ж могли не повідомити нічого королю.

– Тому нам треба простежити за твоїм батьком та його компанією, – продовжив Альберт. – Детальні інструкції даватиму тобі по ходу. А поки лише спостерігаємо. Гаразд?

Я кивнула знов. Більше за все на світі мені хотілось відмовитись і сказати, що я не створена для придворних інтриг, але, здається, такий варіант відповіді просто не розглядався.

Ось так з простої доньки багатого аристократа, лорда Монблана, я перетворилась на дівчину, що знаходиться в епіцентрі політичних перипетій. І мені доведеться навчитись не лише грати за правилами цього світу, а й створювати свої власні…