5 (4)

Я відчув на собі пекучий погляд Шарлотти. Вона сиділа досить близько до мене, поруч з лордом Бруксом, і увесь цей час намагалась зосередитись на вмісті своєї тарілки, але зараз підвела голову, почувши, про що йде мова.

Краще б їй продовжувати розігравати байдужість. Ще не вистачало, аби леді Селена зрозуміла, що «невтручання» колишньої королівської родини полягає в тому, що Георг кожного ранку приходить до палацу з пиріжками та іншими смаколиками, і ми таємно обговорюємо всілякі важливі справи.

– Його Величність Георг Другий значно відрізнявся від свого батька. Він не надто схвалював його діяння, – промовив я, не уточняючи, що саме не схвалював Георг – явно не ставлення до демонів, як воліла б Селена. – Також він вважав себе… Не створеним для влади. Тому, коли ми познайомились, він легко дійшов до висновку, що міг би поділитись зі мною тягарем влади, що ліг на його, як він сам говорив, занадто тендітні для того плечі.

– О.

– Так, – я гмикнув. – Не всі народжені правити, хіба не так? Навіть у королівських родинах.

Леді Селена на кілька миттєвостей завмерла, і я розумів, що вона згадує. Власну родину, що загинула за таємничих обставин десять років тому. Король і королева, принц-спадкоємець і молодша принцеса… Тоді це була трагедія. Леді Селені виповнилось лише сімнадцять, і їй довелось взяти на себе тягар влади, багато в чому непосильний. Вона старалась, як могла. Крім того, леді не мала права стати королевою. Говорили, королівські регалії, корона, скіпетр та трон, відмовились прийняти її, сила не озвалась.

Звісно, в Майбруці легко знайшли цьому пояснення. В тому, що леді Селена правильної крові, ніхто не сумнівався, корона не відштовхувала її, просто не хотіла підкорятися. Отже, регалії не влаштовувала «якість» спадкоємця.

Вони хотіли чоловіка.

Принцеса Селена стала леді-регенткою. Але вона мусить вийти заміж і народити сина, а той уже, досягнувши повноліття, стане істинним королем. Якщо ж Селена помре, не лишивши спадкоємців, то регалії розсиплються на попіл, бо не народиться більше достойного, хто зможе прийняти трон. Майбруку доведеться пройти через державний переворот.

На мій смак, нехай би вони робили, що хотіли, аби відчепились від Альсорії. Можливо, короні леді Селена не подобалась не тому, що жінка. І що трапилось з її сім’єю, ми теж не знали. Розуміли тільки, що Її Високість леді-регентка мусить вийти заміж за когось високородного та достойного і народити дитину.

Вона не поспішала. Я певною мірою розумів її, проте не збирався давати шанс вирішити свої проблеми за мій рахунок та рахунок моєї країни.

– Справді, – промовила жінка м’яко, – я погано знала короля Георга… Особисто ми майже не перетинались. Але він здавався мені чоловіком мрійливим та м’яким. Добре, що він поступився престолом безкровно. Ви, Альберте, приємно здивували мене з першої секунди.

– Радий це чути.

Ми обмінялись поглядами, які однаковою мірою могли означати флірт та взаємні погрози. Тоді леді Селена продовжила:

– Сподіваюсь, ми зможемо оновити стосунки між нашими країнами на якісному рівні… Я маю намір заключити важливі домовленості між Майбруком та Альсорією.

– Так, звісно. Однак, сподіваюсь, ви пробачите мені те, що я наполягатиму на паузі у переговорах, – хитнув головою я. – До завтра, леді Селено. Моє серце розривається від думки, що ви, не відпочивши, одразу візьметесь за справу.

– Ви так турбуєтесь про мене… Можливо, це зайве. Я не настільки тендітна, як здається. Однак пропозицію відпочинку все ж прийму, з поваги до вашої турботи.

Я демонстративно проігнорував її натяки на те, що в Альсорії надто потурають слабкості. Тепер лишилось провести леді Селену до її покоїв, потім розселити усіх її слуг, і можна видихнути з полегшенням. Основні справи буде зроблено.

На щастя, покоями займались з самого ранку, і доки ми обідали, слуги встигли зробити останні штрихи. Лорд Брукс, що відповідав за підготовку кімнат, взявся проводжати гостей. Я ж запропонував руку леді Селені і повів її першу.

Жінці відвели найошатніші покої, що могли б належати королеві, якби не розташовувались у гостьовому крилі. Можливо, вона б обрала щось скромніше, але ближче до серця палацу, та… Побуде тут. Не можна підпускати таку, як Селена, занадто близько.

– Ви дуже гостинний, – знов посміхнулась вона, переступаючи поріг кімнати.

Я вклонився, ледве стримавшись, щоб не видихнути з полегшенням, коли двері зачинились за Селеною.

Та треба було ще піднятись сходами нагору, дійти до власних покоїв, опинитись всередині… Відігнати всіх, окрім Шарлотти…

Я переступив поріг власних покоїв, проігнорував кота, що кинувся під ноги з гучним нявкотом, жестом звелів моїй секретарці зачинити кімнати зсередини, а потім з тихим стогоном сповз на підлогу і закрив очі, майже одразу провалюючись у болюче, чорне марення.