5 (3)

Леді Селена дозволила взяти себе під руку і провести її до вишуканого крісла, що стояло першим справа. Тіні ворухнулись, відсунувши його, і жінка здивовано клацнула язиком.

– Ваша магія надзвичайна, – зронила вона ніжним голосом. – Я чула багато розповідей про те, як Темний Володар зміг отримати Альсорію, і тепер переконуюсь, що вони не брешуть.

– О, леді Селено, – я намагався майже ніколи не використовувати магічні властивості свого голосу, радше притискав їх, намагаючись зруйнувати, а з сектантами застосовував інакшу силу, але зараз спеціально додав звабних, заворожуючих ноток у тон.

Жінка ледь помітно здригнулась, наче по шкірі у неї побігли мурашки. Правильний ефект… Саме те, що мені зараз потрібно.

– Боюсь, всі ці історії не здатні передавати правду, – продовжив я ласкаво. – Як би не старались люди, їм… надзвичайно мало відомо про Темного Володаря. Однак, можливо, колись я буду готовий розповісти вам цю історію особисто?..

– Ви обіцяєте?

– Тіні не обіцяють, вони лише пропонують, – я хитнув головою. – А поза ними це вже буде не той Темний Володар, якого ви бачите.

Це буде втомлений чоловік, який спить чотири години на добу, ганяє, як та відьма на мітлі, постійно працює і навіть уві сні бачить альсорійські папірці.

Приблизно те ж саме, що й Георг, тільки білявий, а не брюнет.

– Що ж, – леді Селена відповіла ніжним, дзвінким, переливчатим сміхом, – я дуже сподіватимусь, що у мене буде можливість познайомитись з Темним Володарем Ближче… І пізнати його могутність, про яку стільки говорять.

Вона нарешті сіла. Цього разу я вже не тінями, а власноруч підсунув крісло назад, а тоді подав знак супроводу.

– Прошу, приєднуйтесь до нас, – промовив ласкаво. – Супутники леді Селени можуть зайняти свої місця з її боку. Мої ж… – я вказав на ліву сторону.

За майбрукськими традиціями завжди головує права частина, і чим ближче до початку процесії чи, скажімо, столу, тим вагоміше персона. Мій жест ніби підкреслював зайвий раз, наскільки леді Селена та її делегація важливі. Вона – перша серед всіх, хто сидить за цим столом.

Окрім мене.

Я зайняв своє місце на чолі столу.

– Пригощайтесь. Будь-яка страва – на ваш смак.

– О, ні, я, напевне, запропоную вам обирати.

Було б тут ще що обирати…

З їжею у альсорійському палаці, звісно, все було в порядку, однак кухарі не чекали леді Селену так рано. Тож мені довелось задовольнятися стравами, що робили на обід. Все б нічого, Темного Володаря гарно годують, інакше він, тобто я, вже б помер від перевтоми, але ж здебільшого це було на одну порцію. Кілька великих страв все ж знайшлось, але недостатньо.

Що ж, в хід вкотре пішли ілюзії. Наприклад, просто перед нами зараз красувалась фарширована індичка. Насправді там було три шматочки, але ілюзія перетворювала їх на цілу пташку. Я підхопив перший шматочок, дочекавшись від леді Селени згоди, поклав їй другий, а тоді виразно зиркнув на своїх підданих.

Альсорійська сторона, все ще не розуміючи, що відбувається, охоче пригостилась індичкою. Для майбрукців довелось вигадати інший фокус: магія робила для них більш привабливими саме ті страви, яких вийшло поставити на стіл у достатній кількості.

Тільки леді Селена могла обирати все, що побажає, абсолютно без обмежень. На неї б тут вистачило абсолютно кожної страви.

…Індичка виявилась смачною. Слухаючи компліменти від майбрукської леді-регентки, я з задоволенням споглядав обличчя лорда Брукса, якому довелось «насититися» повітрям. Що ж, хто своїми інтригами ще більше сповільнив підготовку до важливої зустрічі, той і споживає ілюзорні страви, все чесно. Як я ще мав викручуватись з цієї ситуації?

– Ваш обід просто неймовірний, – леді Селена відсунула дещо тарілку і виразно подивилась на мене своїми світлими і нібито невинними очима, у ласкавість яких я анітрохи не вірив. – Власне, коли мої слуги повідомили мені, що ми прибудемо раніше, аніж планувалось, я була впевнена, що альсорійська сторона не встигне зустріти нас достойно, і готувалась не розчаровуватись через якісь дрібниці та не ставити зависоких вимог… Однак ви вразили мене. Це неймовірне сплетення традицій Альсорії та Майбруку свідчить про те, що союз між нашими державами неминучий.

Жінка ледь помітно зсунула руку і торкнулась моїх пальців. Жест, зроблений публічно, не міг вважатись випадковим. Натякає на одруження, як і попереджав Георг.

– О, – відповів я і, поправляючи тарілку, ніби ненароком звільнився від тактильного контакту, – так, я розраховую на те, що наші домовленості про взаємодію між Альсорією та Майбруком порадують обидві сторони.

– Майбрук зробить все можливе, аби Альсорія була рада цьому союзу і не відчувала себе ображеною, – солодко посміхнулась леді Селена. – Лорде Альберте… Я ж можу називати вас на ім’я?

– Звісно.

– Смію запевнити, що я і рада, і здивована місцевим порядкам. Я була переконана, що колишня королівська сім’я спробує наростити вплив та тиснути на вас. Однак цього не трапилось. Ви справді одноосібний правитель. Як таке могло статися?..