5 (2)

Коли я влетів до центральної зали, де зазвичай проводилась більшість урочистостей, всередині не було нікого. Даяна, напевне, відправила слугам магічний сигнал по внутрішньому каналу. Бруксові пощастило з донькою; хоч дівчина і дбає в першу чергу за свій добробут, вона щиро вважає, що успіх палацу їй на користь.

Її ж батько намагається самоствердитись, створюючи проблеми для всіх довкола, і, напевне, буде страшенно здивований, якщо з ним самим щось трапиться. Але якщо він продовжить в тому ж дусі, мені доведеться знайти формальну причину, щоб викинути його геть зі свого палацу. Переконаний, з останніми «подвигами» цього геніального чоловіка буде нескладно.

Вікна спробували прикрасити квітами і навіть обплели раму зеленою лозою, але не встигли прикрасити квітами. Світло, що заливало залу з вікон, було дуже нерівномірним, кидало довгі тіні і показувало, що підлогу давно пора б відреставрувати. Цього б ми не встигли і за три години, не тільки за ті хвилини, що я мав, а показувати, що Альсорії зараз не до урочистостей, не хотілось. Майбрук – небезпечний ворог, і я добре знав, чого нам може коштувати зайве недбальство. Ризикувати зовсім не хотілось.

Леді Селена – цілителька, і дорогу для неї прикрашали відповідно: квіти, багато білого, все таке чисте і невинне. Але зараз вона прийшла на територію Темного Володаря.

Я всміхнувся своїй думці і підійшов до віконної рами. Торкнувся кінчиками пальців лози, пропускаючи по ній свою особливу магію, якою зазвичай користувався дуже дозовано, і задоволено кивнув, спостерігаючи за тим, як вона розповзається склом та переплітається з зеленню.

На це пішло небагато часу. Зала перетворилась на лігво Темного Володаря. Ми повинні показати леді Селені, що Альсорія налаштована до неї дуже позитивно, проте… Це геть не означає, що у нас має бути світла, беззуба країна. Для деяких своїх підданих король відрікся жартома. Для Альсорії – тому, що дуже сильно втомився. Для сусідок – тому, що могутність Темного Володаря лягла тінню на королівський палац, і Його Величність відступився за правом сильного тому, хто не підтримував морок демонічного світу.

Головне, щоб леді Селена не відчула, куди сягає моя сила і яка насправді її природа. Але навряд чи у неї буде така можливість. Там, де б’ється серце древньої магії, нема місця людському знанню. Я б сказав, що я – обраний, якого допустили, але правда полягає в тому, що я й сам ніколи не перетинав межу, лише знаю, де саме вона пролягає.

…Коли двері зали відчинились настіж, я, все ще один у залі, сидів на троні, зручно відкинувшись на його спинку. Долоні лежали на підлокітниках, на обличчі був написаний цілковитий спокій і байдужість. Зала здавалась цілком порожньою: ані цікавих прикрас, ані квітів, що мали б виражати безмежну шану до гості. Тільки голі стіни та підлога.

Слуги застигли перед леді Селеною, вклонившись. Вона ж зайшла першою, рішуче відкидаючи спробу лорда Брукса подати руку, аби допомогти переступити невисокий поріг.

Варто було леді Селені зробити цей крок, як залою пройшла хвиля магії, різко змінюючи все довкола. Вікна затягнуло чорнотою, але лише на мить. Світло стало більш розсіяним. Підлогою розтеклися чорні тіні, приховуючи будь-які недоліки. Лоза вкрилась чорними квітами. Під ноги леді Селені посипались пелюстки.

Я піднявся зі свого місця, дозволяючи плащу, зітканому з Тіней, стікати по моїх плечах, і повільно підійшов до жінки. На губах грала ласкава посмішка, ймовірно, дуже підступна: щось таке чекають від темного володаря, коли він вітає свою гостю.

– Леді Селено, – м’яко зронив я, підступаючи ближче. – Яка честь для мене нарешті вітати вас, леді, світло якої веде Майбрук вперед, тут, в Альсорії…

Я вклонився перед нею, церемонно, не зовсім як рівний, ніби усвідомлюючи, що Темний Володар недостойний підступати ще ближче до тієї, що майже стала королевою, але не проминула ще останній етап, не змогла отримати корону, бо, власне, народжена жінкою.

Леді Селена простягнула мені руку, продовжуючи ніжно посміхатися. Я торкнувся її прохолодних пальців губами, і магія ледь помітно ковзнула по її шкірі, огладжуючи і ніби випадково осідаючи пилом на довгих рукавах світлої сукні.

– Неймовірно рада нарешті бути тут, в Альсорії. О, як давно я не відвідувала цю прекрасну країну, – солодко заявила леді Селена. – Приємно вражена тим, як тут все змінилось…

– Сподіваюсь, подальше перебування у нас в гостях не змусить вас сумувати. Дозволите запросити вас на урочистий обід з приводу прибуття? – спитав я так само спокійно, додаючи в голос звичних котячих ноток.

Селена ледь помітно усміхнулась.

– О, обід – це було б добре. За звичаями Майбрука, обід уже чекає на столі, коли гість бажаний і очікуваний. Чи такі з правила в Альсорії?

Не такі, не кажучи вже про те, що вона спеціально прибула раніше. Порте я хитнув головою і промовив:

– Хіба має значення місцева традиція, якщо ми вітаємо прекрасну гостю з іншого краю?

Я плеснув в долоні, і тіні, що до цього затягували підлогу, розступилися. Простий фокус, але виглядало вражаюче, кілька супроводжуючих, що продовжували стовбичити за спиною у леді Селени, охнули від захвату.

Ілюзія, що приховувала центр зали, впала. І тепер перед леді Селеною був стіл, заставлений неймовірними стравами.

Жінка ледь чутно гмикнула, і я зрозумів: як би вона не старалась, здивувати її все-таки вдалося.