Розділ п'ятий

Альберт

Георг давно пішов, лишивши мене на самоті з важкими роздумами та горою роботи, а я все не міг знайти собі місця, раз за разом прокручуючи в голові ситуацію з леді Селеною. Намагався знайти вихід з глухого кута, однак щоразу заганяв себе все далі і далі. Одружитися, фактично віддати Альсорію і забезпечити безкровний сценарій? Впиратись і майже гарантовано нарватись на війну?

Якщо дійде до ділових пропозицій стосовно одруження з її боку, це гарантовано означатиме фатальні наслідки відмови. Якщо ж сказати, що я вже маю наречену…

Магічний зв’язок. Нерозривний магічний контракт, який містить чіткі умови розторгнення і підписується конкретною датою, після чого модифікувати його практично неможливо. Такі контракти дуже рідкісні, незнищенні, і якби я мав такий з іншою жінкою, то…

Давній спогад неприємно, боляче кольнув. Спалахнула думка: а що, як цим справді можна скористатись? Георг багато чого не знає, але ж мені відомо про один такий контракт, поки що з непроявленим іменем. Вписати туди аби-яке не вийде, однак продемонструвати його Селені можна, і вона нізащо не зрозуміє, коли саме було підписано договір.

Якщо так… То їй доведеться все переграти. Адже мої «заручини» відбулись би задовго до того, як я став Темним Володарем, як зійшов на трон і почав правити Альсорією. Ніякої образи. А доки леді Селена шукатиме новий привід розв’язати ворожнечу між нашими країнами, я знайду спосіб впоратись з нею.

Раніше скористатись контрактом я не міг. Але тепер все змінилось. Деталь, якої не вистачало, сама припливла в мої руки. Об’єднати їх, і все.

Звісно, особисте щастя при такому варіанті розвитку подій відійде ще далі, і це крок в невідомість, тому що я не знаю, кого саме мені підсуне контракт, але викрутитись можна. Головне, що Альсорія буде у безпеці.

Мої думки перервав стук в двері.

– Відчинено, – озвався я, жестом знявши з дверей заклинання, що їх утримувало.

Всередину зазирнула донька управителя замку, лорда Стівена Брукса. В сірій сукні, виконаній в родових відтінках, завжди серйозна та з хитрими іскринками в очах, зараз Даяна виглядала неймовірно напруженою, ніби трапилось щось несподіване та дуже погане.

Дівчина опустилась переді мною в глибокому реверансі, схиливши голову, але порушила королівський протокол: випросталась як мінімум наполовину раніше, аніж було треба. Не те щоб мене справді цікавило, наскільки довго леді витримує реверанс, але це теж свідчило про нерви. Даяна Брукс ніколи не дозволила б собі вийти за формальні рамки, якби не трапилось щось надзвичайне.

– Леді? – запитально вигнув брови я.

– Ваша Темносте, – вона подивилась мені просто в очі, – леді Селена в супроводі майбрукської делегації прибула до центрального входу палацу кілька хвилин тому. Леді Шарлотта та лорд Брукс, – дівчина ледь помітно скривилась, але я не зрозумів, при згадці Лотті вона це зробила чи власного батька, – зараз знаходяться там і зустрічають вельмишановну гостю. Її буде проведено до центральної зали для здійснення урочистостей.

Я спохмурнів.

– Ми чекали леді Селену набагато пізніше.

– Так, – кивнула Даяна, не відвертаючись. – Ваша Темносте, підготовчі роботи в центральній залі були розраховані на те, що леді Селена прибуде як мінімум за три години.

– Отже, мені слід розуміти, що в залі взагалі нічого не готово? – приречено спитав я.

Даяна кивнула знову.

– Просто чудово, – я підвівся з-за столу. – Шлях до зали?..

– Частково уквітчаний. Справа в тому, що мій батько та леді Шарлотта не одразу змогли прийти до спільного знаменника у питаннях прикрашання…

Це вже звучало відверто «не дуже».

– Леді Шарлотта наполягала на жовтих та блакитних «місячних красунях», лорд Брукс стверджував, що це занадто коштовне вкладення, і планував виставити білі віоли…

Якби у мене було трішки менше досвіду роботи з ідіотами, я б, напевне, посірів.

– Сподіваюсь, – промовив я, – леді Шарлотта перемогла в цьому змаганні?

– Так. Майже. Біля входу віоли прибрано. Принаймні, майже всі. Однак дорога до зали…

Я спинив Даяну. Далі вона могла вже нічого не говорити.

– Зрозуміло. Я негайно вирушаю до зали і зроблю все можливе, щоб її підготувати. Самотужки. Негайно відправляйтесь до коридору з усіма слугами, що зараз прикрашають залу. Починайте з точки, найближчої до леді Селени. Прибирайте білі віоли, негайно, всі, за можливості швидко замістіть їх місячними красунями. І передайте своєму батькові, Даяно, що я відірву йому голову.

Дівчина трошки осудливо зиркнула на мене.

– Гаразд, я скажу йому це сам, – махнув рукою я. – Все, Даяно, йдіть. Швидше!

На щастя, Даяну не довелось просити двічі. Вона підібрала спідниці своєї довгої сукні і, вистукуючи підборами швидкий ритм, поспішила геть. Я вискочив слідом за дівчиною і бігцем помчав до зали. Дорогою згадав, що не перевдягнувся навіть...

Що ж, сподіваюсь, мені вдасться вигадати щось вражаюче за ті кілька хвилин, що я маю.

Коли я влетів до центральної зали, де зазвичай проводилась більшість урочистостей, всередині не було нікого. Даяна, напевне, відправила слугам магічний сигнал по внутрішньому каналу. Бруксові пощастило з донькою; хоч дівчина і дбає в першу чергу за свій добробут, вона щиро вважає, що успіх палацу їй на користь.