4 (4)

Ми з Бруксом відступили трохи вглиб. Він явно мав намір сховатись за однією з колон, однак я спіймала його за лікоть, повертаючи назад. Ні, одну мене цей нестерпний чоловік не залишить. Прокляття, ми навіть Темного Володаря сюди привести не можемо.

– Куди? – прошипіла я. – Ви ж хотіли особисто вітати леді Селену з прибуттям? От, маєте змогу! Ваша завбачливість, – я мала на увазі «інтриги», однак сказати це в обличчя Бруксові означало визнати його перемогу, – нам дуже допомогла, і ми тепер достойно зустрінемо нашу гостю, чи не так? Тільки потрібно попередити Темного Володаря про те, що гостя вже прибула. Він сюди спуститись не встигне, бо розраховував на вечір.

– Якби ви мені не заважали і не говорили змінити квіти, ми б вже встигли завершити приготування. Я був готовий до раннього прибуття леді Селени.

– Так-так. Ви завжди до всього готові, – погодилась я. – Пошліть когось до Його Темності, бо інакше нам доведеться готуватись уже до міждержавного скандалу.

На щастя, це вплинуло на Брукса. Він махнув рукою, підзиваючи до себе вже знайому мені Даяну, та звелів дівчині:

– Сходи до Темного Володаря та передай свіжі новини. Скажи, що леді Селена уже прибула, і ми вітаємо її. Ми проведемо леді Селену до центральної зали, і там потрібно закінчити приготування. І привести Його Темність туди.

Даяна кивнула та швидко побігла геть. Сукня анітрохи не заважала її швидкості. Ми ж з Бруксом, напевне, обмінялись ще кількома люб’язностями, якби не почувся низький гул, ніби хтось вдарив у набат, і двері не поповзли в різні боки, відкриваючись перед вельмишановною гостею.

Звісно, всі ми низько вклонились леді Селені, однак я все одно спробувала обережно позирати на неї, так, щоб і не витріщатись, і побачити всі деталі.

Жінка була дуже гарною. Її волосся, білосніжне, ніби трішки посріблене, не здавалось сивим, навпаки, холодною хвилею спадало на плечі. Вона не робила жодних складних зачісок, лише надягнула діадему, і дрібні діаманти розсіювали світло довкола леді Селени, додаючи їй сяйва, та кидали відблиски на довгі білі прядки. Сукню жінка вдягнула ніжно-блакитну, і та підкреслювала її бліду шкіру.

Насправді Майбрук був далеко не північною, не «зимовою» державою, проте зараз леді Селена втілювала собою сніг. Красива, недоступна, крижана. Небезпечна. Однак на вустах її застигла легка усмішка, а рукою жінка звеліла всім нам випрямитись. Так по-королівськи…

Леді Селена зробила ще один крок, продовжуючи посміхатися такою чистою та світлою усмішкою, що у мене від цього мурашки по шкірі побігли і захотілось поскоріше втекти кудись від неї. Гостре відчуття, що усмішка та є геть недоброю, спалахнуло десь в грудях і залишилось там важким каменем.

Вона роззирнулась і простягнула руку до блакитною «місячної красуні». Провела кінчиками пальців по тендітній пелюстці, і я майже чекала, що рослина зараз вмить зав’яне, проте ні, з нею нічого не трапилось, а леді Селена всміхнулась ще ширше.

– Мої улюблені квіти, – промовила вона. – Його Темність знається на тому, як порадувати гостю уже з перших секунд її перебування в палаці.

Жінка провела долонею по своєму волоссю та перекинула його через плече. На білосніжних прядках  заграли морозні іскри. Навіть з того місця, де я зараз стояла, було чутно запах  її іскристої, холодної магії. Селена небезпечна сама по собі, що вже говорити про Майбрук та загрозу, яку він несе для Альсорії.

Леді Селена зробила ще один крок, і погляд її також змістився. Я простежила за напрямком краєчком ока і відчула, як забилось в грудях швидше серце. Білі віоли. Триклятий Брукс не забрав їх. Не сумніваюсь, що нашій майбрукській гості вони сподобаються, однак наслідки потім будуть такі, що простими жартами не відіграєшся.

Треба було терміново відвернути її увагу. Порушити звичну церемонію, бо доки Селена слухатиме музику і розглядатиме залу, вона знайде багато речей, за які можна зачепитись. За цими неявними символами вона й приїхала, аби кожну деталь використати проти Альберта.  

– Леді Селено, – я зробила крок вперед, – сподіваємось, землі Альсорії прийняли вас тепло, і подорож минула приємно. Це велика радість для нас – вітати вас як почесну гостю Темного Володаря.

Погляд леді Селени вп’явся в мене, і я відчула неймовірне бажання сховатися за чиєю-небудь. Можливо, не так вже Етьєн і помилявся, коли казав, що нам потрібно не попадатися їй на очі. Однак тікати вже було пізно. Тож я натягнула на обличчя найввічливішу усмішку, на яку тільки була здатна, і вклонилась ще нижче.

Напевне, для зустрічі почесної гості треба було перевдягнутись у щось прийнятніше за блузку та штани, принаймні сукню якусь знайти, тільки не пошарпану весільну.  

– О, – голос у леді Селени був високим, чистим, красивим, як вона сама, але теж дуже холодним. – Я чекала, що лорд Альберт зустріне мене сам… Однак рада побачити тут таку приємну дівчину. З жінками завжди приємно мати справу. Ви?..

– Особиста помічниця Його Темності, леді, – вклонилась я. – Його Темність… – сказати, що Альберт сюди просто не встиг, означало образити гостю, тож я вирішила впустити цей нюанс, – очікує на вас, докладаючи всіх зусиль, аби зустріч в церемоніальній залі вразила вас не менше своєю продуманістю, аніж тут. Дозвольте вас провести, леді Селено?

Брукс кахикнув, нагадуючи про себе, однак я й бровою не повела. Дочекалась кивка від леді Селени та повела її коридорами вперед, буквально молячись, щоб Альберт встиг прибути на місце.