4 (3)

Етьєн миттю пожвався. Я була готова заприсягтися, що почуте його не те що не засмутило, а взагалі, навіть порадувало. Він завиляв хвостом і замуркотів:

– Це ж чудово! Тобі просто не доведеться з нею перетинатися. Пряні синички, та це ж можливість, треба лише правильно нею скористатися!

Ага, правильно скористатися, щоб потім Альберт схопився за першу-ліпшу можливість і виставив мене геть зі свого палацу, лишивши одночасно роботи та даху над головою. Можливо, для когось це і звучало як більш-менш непогана ідея, але абсолютно точно не для мене.

Ні, я ризикувати так не можу. І взагалі, образливо, що це я, не можу впоратись з паскудним управителем, який задумав обіграти мене в своїх інтригах? Так, він набагато досвідченіший, але я теж повинна вчитись щось робити при дворі Темного Володаря.

– Отже, – я нервово провела язиком по нижній губі і сконцентрувалась на співрозмовниці, – що він планує зробити?

– Він уже надіслав супроводу леді Селени послання про те, коли вони мають прибути, і планує влаштувати їм зустріч в центральному залі. Навіть розчистив його заздалегідь від зайвих людей. Я так розумію, – дівчина стишила голос, – лорд Брукс розраховує на те, що скаже Темному Володареві, що він просто робив все заздалегідь, і коли гості прибули раніше, ніж очікувалось, зумів зустріти їх достойно.

– От воно що, – натягнуто усміхнулась я.

Який… Неприємний лорд! Інакше і не скажеш. Хоче виставити себе дуже передбачливим, явно зробить щось не так і підведе Альберта під вінець з леді Селеною, навіть не помітивши, що скоїв.

– Повертайтесь до нього з квітами, – я спробувала видати більш щиру усмішку. – Я скоро підійду.

– Але ваше покровительство?..

– Я візьму вас до себе. Вибачте, як вас звати? Я забула запитати.

– О, – дівчина діловито поправила свою сіру сукню. – Даяна.

– А…

– Я тут єдина Даяна у штаті, – додала вона, зрозумівши, що я хочу уточнити прізвище, і вислизнула з кабінету, обережно зачинивши за собою двері.

Ми з Етьєном лишились вдвох. Я підійшла до вікна і, вловивши ледь помітне відображення у склі, спробувала швиденько привести себе до ладу.

– Карамельні риби, що це ти таке робиш? – уточнив у мене Етьєн. – Скажи, що ти збираєшся така гарна піти до Темного Володаря і сказати, що він терміново має тікати кудись подалі від леді Селени.

– Ага. Тому що мені про це сказав кіт. Я вилечу з роботи на три, два, вже на вулиці, – я навіть не повернулась до кота. – Мені потрібно зустріти леді Селену і не дозволити Бруксові лишитись з нею наодинці.

– Чому?!

– Тому що він уже намагався залишити білі віоли, а вони натяк на те, що Альберт бажає з нею одружитись. А Альберт не бажає.

– Яке тобі діло? – фиркнув кіт. – Шарлотто, не займайся дурницями. Тобі гарантовано не потрібно в це влізати. Той лорд Брукс і його поведінка – це наш порятунок…

Можливо, я б і погодилась. Але я все-таки донька лорда Монблана, а не дівчисько з вулиці, і я розумію, скільки всього може трапитись через недотримання протоколу або неправильно продемонстроване ставлення до шанованої гості.

Крім того, невідомо, чи лорд Брукс просто нахабний і дурний, не розуміє, що робить і намагається самоствердитись, чи, можливо, все набагато гірше, ніж я думаю, і він служить цій леді Селені або якимось іншим силам і намагатиметься розхитати політичну ситуацію, просто виставивши неправильні квіти.

– Я з тобою нікуди не піду. Я не дозволю цій відьмі мене побачити, – зашипів кіт. – І тобі не раджу попадатись їй на очі, Шарлотто. Краще б взагалі…

– Ти сам мене сюди привів, – відрізала я. – Не хочеш – не йди, можеш побігти назад до кімнати. Але мені нема коли тебе проводжати, дорогу знайдеш сам. Думаю, ти не маленький.

– А двері як я відчиню?

– Понявкаєш. Або почекаєш.

Я думала, що Етьєн просто залишиться зі мною. Якщо чесно, з котом на руках мені було трішки спокійніше. Проте його страх перед леді Селеною виявився сильнішим, і він справді зістрибнув з мого плеча, щойно ми вийшли до коридору, і помчав геть, перебираючи пухкенькими лапами. Я ж попрямувала до головної зали.

На мій подив, тут були правильні квіти, «місячні красуні» відповідних королів. А ще був лорд Брукс, що вже розсаджував оркестр, який мав живою музикою зустріти гостю. Він розібрався з останнім скрипалем, повернувся і завмер, побачивши мене, а тоді скривився, втямивши, що його задум розгадано.

Однак я не встигла навіть суворо зиркнути на мене. Почувся дзвін.

– Не може бути, – видихнув лорд Брукс шоковано.

– Що сталось? – здивовано спитала його я, а тоді почула, як заграла урочиста музика, і побачила, як заметушилися слуги.

Леді Селена вирішила обіграти і Брукса теж. вона прибула раніше навіть за той час, що вказав він.