4 (2)

Від новини Етьєна у мене затряслися руки, і я навіть не могла сказати, від чого: від страху перед невідомою леді Селеною, про яку вже не надто радісно озивався Альберт, а тепер ось таке говорив кіт, чи від роздратування, що всі ці проблеми падають мені на голову.

Звісно, розмовляти з котом, стоячи посеред коридору, було б неправильно. Я повернулась назад до невеличкого кабінету, який лорд Брукс називав «центром підготовки» і куди бігали за наказами всі слуги, і всадовила Етьєна на стіл.

Насправді Брукс не впускав мене сюди, це був його кабінет. Але, коли вже він його не зачинив, то я вирішила скористатись можливістю. Не образиться ж він…

Ще більше, ніж вже ображений.

– Етьєне, – зашипіла я, висаджуючи кота на стіл, – що ти таке кажеш? Чому ми повинні ховатися від гості?

– Вона небезпечна, – нявкнув він.

– Чим?

– Котики-муркотики, ну невже так важко просто мене послухати? Равлик в майонезі, – здається, кіт нервував, тож починав сипати своїми приказками з подвоєною частотою, – з цією жінкою краще взагалі ніколи не перетинатись, чула мене? Ніколи! Вона лиха. Дуже-дуже-дуже лиха. І приїжджає сюди за лихим. Якщо вона мене побачить, вона може зрозуміти, хто я такий. І хто така ти! А ще який саме подарунок отримав Альберт…

Я нічогісінько не зрозуміла з цього буркотіння.

– Слухай, з тобою їй бачитись справді не обов’язково, але Альберту-то точно доведеться. Інакше може бути війна! А я його помічниця, причому з твоєї милості, тож…

Нашу розмову перервав стук в двері. Потім вони відчинились, і всередину зазирнула незнайома мені дівчина. Сукня її була виконана в тих же відтінках, що й вбрання самого Брукса, та навіть пошита, напевне, з того ж відрізу графітової тканини, тож я зробила висновок, що це його помічниця абощо.

– Ой, – дівчина завмерла, не знаючи, що робити далі. – А лорд Брукс… Не знаєте, де? Він дав мені завдання зробити квіткову композицію…

– Ви його помічниця? Заходьте. Я маю схвалити ту квіткову композицію. Лорд Брукс кудись відійшов, – я відчула на собі запитальний погляд дівчини, тож додала максимально стриманим суворим голосом: – Мене звати Шарлотта Монблан, і я особистий секретар Темного Володаря.

Не знаю, чи звучало це переконливо, але помічниця Брукса зайшла всередину і простягнула мені маленький букетик з переплетених жовтих та синіх «місячних красунь». Виглядало красиво, я оцінила майстерність, з якою були перев’язані стебла. Напевне, з дівчини вийшла б чудова квіткарка.

– Гаразд, цей варіант підходить, – кивнула я. – Можете передати лорду Бруксу, що я його схвалюю. Який наступний етап приготувань?

Дівчина зам’ялась. Складалось таке враження, ніби вона щось приховувала і ніяк не могла зважитись все-таки розповісти про це.

– Що трапилось? – спитала я у неї. – Якесь ще доручення? Чи у вас особисте прохання?

– А… Ой, ні, не можу. Лорд Брукс вижене мене з роботи, – прошепотіла вона, театрально закотивши очі, – якщо я скажу вам принаймні слово.

– Отже, це точно щось важливе. Це стосується Темного Володаря? Нашої гості? – занепокоїлась я, стривожена нявкотінням Етьєна перед цим.

– Якби ж я мала гарантії, що після того, як розповім правду, не залишусь без даху над головою, і моя сім’я не голодуватиме…

– Перчені собачата, Лотті, вона явно тобі на щось натякає, – Етьєн трошки покігтив мене лапкою, звертаючи на себе увагу. – Запропонуй їй грошей.

Мені навіть не довелось казати, що грошей власних я не маю, це було дуже виразно написано на моєму обличчі.

– Фаршировані ковбаски, – кіт теж закотив очі, – чому я всьому повинен тебе вчити? Чому з усіх людей на світі мене мала зрозуміти саме така дворянська панянка, що навіть ніколи хабар в своєму житті самотужки не давала, все таточко вирішував? Запропонуй їй роботу! Скажи, що візьмеш до себе помічницею, якщо у неї щось піде не так!

– Я можу взяти вас до себе у помічниці, – випалила я, – якщо у вас щось трапиться, і ви не зможете працювати на лорда Брукса і далі.

Десь в голові промайнула думка, що, можливо, не варто роздавати такі обіцянки, я ж поняття не маю, чи може бути у секретарки Темного Володаря помічниця як така, але забирати свої слова назад було вже занадто пізно. Що сказала, те сказала. Тим паче, дівчина явно зраділа та збадьорилась, розпливлась в усмішці і швидко проторохкотіла:

– Буду розраховувати на ваше покровительство… І готова перейти на роботу одразу ж! Хоч сьогодні! – здається, лорд Брукс їй не подобався, судячи з бажання змінити керівника, але я не встигла про це сказати. Дівчина нахилилась до мене і прошепотіла на вухо: – Леді Селена прибуває на три години раніше, аніж він повідомив, і лорд Брукс має намір зустріти її самотужки, таким чином довівши Темному Володареві, що цілком самостійний, і ви тут просто не потрібна.