Розділ четвертий

Шарлотта

Мій день почався дуже рано. Аж занадто, я б сказала. Розбудив мене Етьєн; він тримав в зубах якийсь папірець, як потім виявилось, з графіком Темного Володаря, а сам сидів на стосику одягу. Я не знала, хто приніс речі, але зрозуміла, що, окрім як самого Альберта, розпорядитися, аби мені підготували гардероб, було нікому. Сказала собі, що обов’язково подякую чоловікові за таку турботу та завбачливість, а то без його допомоги довелось би мені в подертій весільній сукні виконувати свої службові обов’язки.

Однак сказати спасибі одразу ж не вийшло. Графік виявився неправильним, я розбудила Альберта занадто рано в його єдиний запланований вихідний, а потім мало не втратила дар мови, коли побачила його «таємного радника». Зараз же, коли згадала, що я трішечки невдячна, настрою дякувати вже не було. Тому що підготовка до зустрічі вельмишановної гості виявилась не такою вже й легкою задачею, як я собі думала раніше.

– Це абсолютно неправильні квіти, – видихнула я, роздивляючись варіант, який з шалено незадоволеним виглядом мені продемонстрував Стівен Брукс, управитель палацу, сорокарічний чоловік, що кожного разу дивився не на малюнок, що я йому показувала, а на моє обличчя, ніби намагаючись згадати, де він міг мене бачити. – Я ж сказала, що потрібно знайти блакитні та жовті «місячні красуні», символ поваги.

Брукс зміряв мене таким поглядом, ніби це я не могла відрізнити одну квітку від іншої, струснув білою віолою та з натиском промовив:

– Білі віоли – також символ поваги, ідентичний «місячним красуням», але коштують вони набагато дешевше та є доступнішими. У нас в палаці зараз режим суворої економії. Темний Володар не зрадіє, якщо я витрачу на те, щоб заквітчати кімнати і хол, тижневий бюджет.

Я закрила очі і ледве стрималась, щоб не застогнати.

Вдома, коли я просила слуг та управителя щось зробити, мене слухали, не заперечуючи, хіба що батько велів щось інше. Тож я вважала, що бути помічницею Темного Володаря не так вже й важко, тим паче, він видав мені символ влади.

Пришпилена до блузки брошка справді спрацювала, на мене принаймні реагували. Однак легше від цього анітрохи не стало. До мене занадто пізно дійшло, що у сприйнятті місцевих я така ж сама працівниця, як і вони, ще й жінка.

Тобто за замовчуванням гірша за них.

Протягом суперечки з Бруксом у мене вже двічі промайнула думка, що одруження з Метью було не такою вже й поганою ідеєю. Принаймні, в його домі я була б хазяйкою і могла б визначати, які саме квіти купувати.

– Білі віоли у Майбруку – не лише символ поваги, а й символ невинності нареченої, – з натиском промовила я. – Ви не можете використати ці квіти.

– Чому, якщо вони вписуються у бюджет і входять в перелік улюблених квітів гості?!

– Копче-е-ена собака, – нявкнув невдоволено Етьєн, – це скінчиться коли-небудь чи ні... Шарлотто, покидай цього дурня, я ж сказав, нам з тобою треба поговорити!

Кіт справді давно наполягав на розмові, ще й так вперто, що мене вже поступово нудило від його буркотіння. Однак я не могла відволікатись на діалог, доки не покінчу зі Стівеном і квітами. Брукс, здається, вирішив зробити все, аби леді Селена вийшла заміж за Темного Володаря, щойно зачув про її приїзд. А якщо я й могла бути в чомусь певна, то це в тому, що одружуватись з нею Альберт не хотів.

І не через особисті побажання, а в першу чергу тому, що це зробило б гірше Альсорії.

– Темний Володар не любить віоли, – з натиском промовила я.

– Леді, – Стівен виразно глянув на брошку у мене на грудях, – я б волів мати докази ваших слів. І просто послатися на брошку не вийде. Те, що ви вповноважена самим Темним Володарем, не означає, що ви можете ручатись за його вподобання.

Нестерпний чоловік.

– Шарлотто, – Етьєн знов невдоволено нявкнув, – та скажи ти йому, що Альберт не хоче брати її за дружину, а цей козел практично штовхає їх в обійми одне одного, і все закінчиться. Ну змусь ти цього паразита піти поскоріше. Я ж сказав, нам треба обговорити дещо дуже важливе!

Можливо, я б і скористалась порадою цього нахабного кота, але сказати публічно про плани Альберта одружуватись або ні означало підставити його і розвалити всі політичні плани. Навіть я це розуміла. Тож вирішила схитрувати.

– Ну, ви можете, звісно, залишити білі віоли, символ чистоти та поваги, а ще – білої магії. І, звісно, Темний Володар буде дуже вдячний вам за те, що ви, вітаючи гостю із сусідньої держави, підкреслили силу, якої він не має, більше того, силу, що йому протидіє. Не слухайте мене. Будь ласка.

Стівен спохмурнів. Здається, це був перший аргумент, що на нього подіяв.

– Або, – вкрадливо продовжила я, – ви можете проявити винахідливість, переплести жовті та блакитні «місячні красуні» з зеленню і таким чином вписатися в доволі скромний бюджет, але не намагатися виділити слабкість свого правителя. Але це так. Всього лиш варіант для роздумів.

– Гаразд. Я розгляну цю пропозицію, – прошипів Брукс. – І покажу остаточний варіант своєї роботи.

Він крутнувся на підборах та закрокував геть. Я ж мало не сповзла по коридорній стіні, відчувши неймовірну втому від однієї лише розмови.

– Гусочки-лусочки, діалог скінчено? – нявкнув Етьєн. – Чудово. А тепер, Шарлотто, слухай мене дуже уважно. Ти повинна сховати мене від леді Селени. Якомога надійніше. Вона не повинна побачити ні мене, ні тебе, ні, – кіт, здається, вирішив мене добити, – нашого Темного Володаря.