3 (4)

Вираз мого обличчя був, напевне, дуже красномовним, тому що навіть Шарлотта насторожилась, зиркнувши на мене.

– Щось не так? – поцікавилась вона. – З цією леді Селеною?

– З чого така спостережливість, леді Шарлотто? – гмикнув Георг.

– Ну, дуже важко не помітити, коли чоловік раптом стає білим, мов стіна, а потім стрімко зеленішає, аж до рівня скатертини, – гмикнула Шарлотта. – Ваша Величносте…

– Можна просто Георг.

– Георгу, чому перспектива одруження з леді Селеною – настільки страшна? Адже Майбрук, здається, наші союзники.

– Дуже швидко перестануть ними бути, якщо я не вигадаю, як відмовити їх леді-регентці, старшій принцесі Селені, в одруженні максимально дипломатично, так, щоб вона точно ні на що не образилась, – похмуро зазначив я. – Стосунки з Майбруком висять на волосині останні років десять. А з тих пір, як їхня королівська родина померла – на рівному місці! Від хвороби! – принцеса Селена, вона ж леді-регентка, цю волосину старанно підпилює.

– Однак не обов’язково ж їй відмовляти, – здивувалась Шарлотта. – Я чула від батька, що Альсорії піде на користь об’єднання з Майбруком. Крім того, оскільки леді Селена не королева, а лише леді-регентка, повноваження нашого короля будуть вищими…

– Ото ж бо й воно, – кивнув я. – Короля. Не Темного Володаря. Тож все захоплення леді Селени моєю персоною при її абсолютній байдужості до Георга, боюсь, полягає в тому, що вона вважає, що сила її крові більша за мою. І дуже хоче, щоб Альсорія приєдналась до Майбрука. Одна велика країна, об’єднана правлінням сильної королеви… – я виразно, можливо, аж занадто, скривився. – Я казав тобі, Георгу, що зрікатися престолу було дуже поганою ідеєю.

– Ти чудово знаєш, чому я це зробив.

Так, на жаль, я знав. Георг міг скільки завгодно розповідати мені про те, що сам не хотів трону, що батько підставив його і Альсорія потребувала когось більш сильного та абсолютно точно амбітнішого за самого Георга, однак ми обидва не могли ігнорувати правду.

Якщо король щось робить, то він робить це через власний народ, а не тому, що у нього раптом з’явились особливі забаганки.

Це факт.

Альсорія занадто захопилась налагодженням стосунків з Безоднею. Королі, що дозволили демонам вийти у світ та пішли на злиття двох реальностей, нажили собі забагато ворогів. Зміна влади, така небажана для аристократії, дала можливість провести реформи, а наші опоненти, той же самий Майбрук, та й інші країни, раптом отримали хаос замість чітко виваженої політики.

Те, що я колись був – та й зараз лишаюся, – покровителем антидемонічної течії, нехай і робив це геть не тому, що демони мені не подобалися, а навпаки, – для любих сусідів було аргументом на мою користь. Вони прийняли Темного Володаря краще, аніж будь-якого короля.

Однак у цього є й недоліки. Сумнівний статус – один з них. Я б дуже хотів, щоб Темний Володар був вибірною посадою, а не закріпився назавжди за моїм родом, але до цього ще далеко. А поки треба розібратись з поточними проблемами і зі спробою леді Селени перетворити Альсорію на провінцію Майбрука будь-якою ціною.

Війна або одруження – все веде в одному й тому ж напрямку.

– Так, – зітхнув я, – Шарлотто, справді, я дуже вчасно винайняв тебе на роботу. Ну, чи ти вчасно прийшла. Ти знайома з королівським протоколом? Знаєш, як правильно зустрічати гостей?

– Ну, так, – невпевнено озвалась вона. – Знаю.

– Отже, підготуйся до зустрічі леді Селени. Одну секунду…

Я повернувся до спальні, знайшов там «знак довіри», королівську брошку, і, вискочивши назад до вітальні, передав її Шарлотті.

– З цим вони тебе слухатимуться. Постарайся продемонструвати леді Селені, що вона тут дуже бажана гостя. А я подумаю, як потім їй пояснити, що гостя і наречена – не одне й те ж саме, – я скривився. – Ми з Георгом подумаємо.

Шарлотта кивнула. На щастя, її не треба було просити двічі; дівчина підхопила кота і вискочила геть. Ми з королем лишились наодинці.

– А вона тобі сподобалась, – нахабно посміхаючись, заявив Георг. – Нарешті. Оженю тебе з цією дівчиною і можу видихнути з полегшенням: нова династія займає трон, про мене забудуть, і ваші з Шарлоттою діти будуть правити Альсорією, доки їх дядечко Георг відпочиватиме десь подалі від свого колишнього місця роботи.

– Георгу…

– Тобі чудово відомо, Альберте, – похмуро промовив він, – що показати, що ти вже заручений – єдиний шанс тимчасово відкласти посягання леді Селени на тебе. А ще краще взагалі обвінчатись з якоюсь пристойною милою дівчиною. Тоді їй залишиться тільки одне.

– Ага. Війна.

– Я мав на увазі «поїхати». Але принаймні заручини її затримають, – зазначив Георг. – Альберте, я розумію, ти хотів би кохання і таке інше, однак у нас нема іншого вибору. Заручись зі своєю секретаркою. А потім видно буде. Можливо, в Майбруці нарешті зрозуміють, що під маскою ласкавої і ніжної цілительки ховається справжня леді Селена. Ти просто потягнеш час.

Я заперечно хитнув головою. Брати на себе зайві обов’язки…

В голові все ще гуділи слова того, хто дав колись мені мій магічний дар. Темні Володарі повинні розумно підходити до вибору своєї пари. Це, на жаль, не тільки особисте.