3 (3)

Георг стояв в дверному отворі та тримав в руках чималий пакунок з пиріжками. По кімнаті уже розліталися дивовижні аромати вишні, м’яса та капусти. Його Величність після того, як покінчив з, власне, королівськими обов’язками, дуже захопився кулінарією, і тепер шедеври його власного приготування слугували мені сніданком, обідом та вечерею щоразу, як було що обговорити з Георгом.

А оскільки він таки зайняв дуже неофіційну (проте з зарплатнею) посаду мого таємного радника, траплялось це доволі часто.

За останні кілька років Георг, і до того чоловік доволі симпатичний, перетворився на дуже задоволеного життям синьоокого красеня, на якого могли б зглядатись мої численні наречені, якби він, паразит такий, погоджувався хоча б іноді до них виглядати.

Але ні. На жаль, здебільшого милуватись королем Альсорії – вже колишнім! – зараз вдавалось мало кому, бо він не надто поспішав повертати собі публічність.

Попри це, Георг досі був вельми популярним серед людей. Хтось мріяв про його повернення на престол, інші просто захоплювались. Його обличчя теж добре пам’ятали, принаймні аристократи, і зараз Шарлотта не могла не впізнати мого таємничого гостя.

Тож вона доволі очікувано втратила дар мови і тільки й моргала, дивлячись на Георга.

– Леді нашій Темності секретарка, – представив я дівчину. – Шарлотта Монблан. А оте нахабне руде на столі – це її кіт Етьєн.

– Няв! – заявив кіт і вдарив лапкою по столу.

– Здається, він голодний, – продовжив я, – тож твої пиріжки… – кіт невдоволено зашипів. – М’ясна начинка з твоїх пиріжків, – виправився я, почувши задоволене «мур» з боку Етьєна, – буде дуже доречною на його тарілці. Проходь. Шарлотто, знайомся, це мій таємний радник, Георг Другий.

– Після зречення – просто Георг, – заперечив він. – І я б навіть запропонував скоротити це ім’я, якби воно якось скорочувалось.

– За кордоном тебе б назвали Джо, – гмикнув я.

– Йди до Безодні, Альберте, – огризнувся екс-король, відвішуючи мені запотиличника. – Жодних «Джо», будь ласка. Я Георг, а не Джозеф.

– Джордж. В іншій місцині тебе б називали Джордж, – уїдливо нагадав я.

– До Безодні прямим курсом. Це жахлива варіація імені, і я не хочу про неї знати, – виразно скосив на мене погляд друг. – Леді Шарлотто…

Дівчина нарешті встала. Георг, явно вирішивши витріпати мені нерви – ніби мало підлеглих, які роблять те ж саме, – вклонився та ніжно поцілував її руку.

Бліді щоки красуні спалахнули вогнем. Ага, на мене вона аж так не реагувала!

Взагалі-то це мало б мене порадувати. Нехай би закохалась собі в Георга, а потім вийшла за нього заміж, і жили б вони довго і щасливо, тримаючи подібного до сирени кота подалі від мене. Напевне, це б означало, що мій борг перед дівчиною виконано, навряд чи після такого вона і далі хотітиме працювати моєю секретаркою.

Однак чомусь всередині спалахнуло невдоволення. Яскраве таке, гостре. Можливо, воно навіть мало свою специфічну назву.

Ревнощі.

Я зусиллям волі відігнав подалі від себе дурні думки. Шарлотта – дівчина гарна, однак у мене абсолютно нема часу на любовні справи, а нас пов’язує таємниця підвіски. Це зовсім нехороша кандидатка для того, аби зацікавитися нею. Найгірша з усіх, що я тільки міг обрати.

Георг тим часом нарешті лишив руку дівчини в спокої, випростався і поклав на стіл пакунок з пиріжками. Шарлотта взялась розкладати їх на великій таці і, відібравши найгарніший з м’ясом, розламала його та витягнула начинку для кота. Етьєн завуркотів, задоволено поїдаючи запропонований йому смаколик, ще й замахав хвостом, виражаючи свою абсолютну радість.

У Шарлотти ледь помітно тремтіли руки, раптом помітив я. Невже настільки переживає через присутність короля? От же ж… Невже статус грає настільки велику роль?

– Не знав, Альберте, що ти знайшов собі секретарку. Ще й таку привабливу, – посміхнувся тим часом король, всунувши мені в руки один з пиріжків. – Їж. Темним Володарям треба гарно харчуватися.

– Ага, – я відкусив перший шматок, дивуючись тому, як Георг вмудряється настільки добре готувати їжу. – Відпочивати їм теж треба, однак мене розбудили о пів на сьому ранку, правда, Шарлотто? Причому дуже нахабно і анітрохи не дбаючи про здоров’я та відпочинок Темного Володаря.

– Ну, певне, у Шарлотти була причина. Наприклад, ти забув розповісти, що в тебе сьогодні вихідний, бо сам підсвідомо хотів його пропустити, – знизав плечима Георг. – Хай там як, все вийшло дуже навіть вдало. І наявність секретарки теж доречна. Тому що скоро для неї стане дуже багато роботи, Альберте. Власне, я з новиною. Натхненна вашою медичною реформою, до нас прибула леді Селена з Майбруку. Каже, що вона, як цілителька, дуже б хотіла повчитись у Темного Володаря. І, поза всяким сумнівом, вона сподівається, що зможе вплинути на тебе та зробити трішечки світлішим.

– Це ж бо як? – я вже передчував відповідь.

– Ну, дуже просто, – знизав плечима Георг. – Леді Селена має намір вийти за тебе, Альберте, заміж.