3 (2)

– Я думаю, – ліниво озвався я, – в цьому світі трохи перебільшують значення честі в аристократичних родах. Всі інші вже давно на таке навіть не дивляться. Але аристократи не в курсі, що залишитися без їжі, наприклад, або без даху над головою буває дуже некомфортно…

Шарлотта надулась, мов сердита миша. Хоча ні. Кішка – вона нагадувала мені кішку. З цими великими очима дивного каро-вогняного відтінку, що так і спалахували, коли вона дивилась на мене, з маленьким носиком, який вона сердито морщила, обурюючись, та вогняним волоссям, що розсипалося хвилями по плечах… наполохана трохи, не те що її Етьєн, який явно не один день від’їдався на дармових котячих харчах, але гарна та з характером.

А ще незалежна, дарма, що аристократка.

Родину Монбланів я знав не надто добре, але достатньо, аби уявляти, що її батько втратить свідомість, коли побачить, що його донька працює на мене. Не можу сказати, що це не приносило мені задоволення. Про саму Шарлотту я майже нічого не знав та бачив її одного разу здалеку, навіть не звернув увагу. Зате зараз придивився.

Її мій прискіпливий погляд водночас лякав та дратував. Дівчина схрестила руки на грудях і проговорила дуже суворо:

– Не знаю, може, Темним Володарям і треба шантажувати жінок в їхні вихідні, але якщо так, то я на це не поведуся. Говорити звабливо зі мною не треба, на мене це не діє. Я вже говорила, що стосунки мені не потрібні, і це правда, а не кокетство.

– Так звучать найсолодші на світі слова, – я позіхнув. – Гаразд. Коли ти мене вже розбудила, відкладемо вихідний до кращих часів…

На рік приблизно.

– І ходімо снідати. Допоможеш мені вдягнутися?

Шарлотта зиркнула так сердито, що, здавалось, ось-ось шерсть на загривку сторчма стане і хвіст розпушиться – хвоста вона, звісно, не мала, але я продовжував собі уявляти поруч руду пухнасту кішку, що відображала б її настрій.

– Що, Темні Володарі не можуть натягнути штани самотужки?

– Розумієш, статус зобов’язує. А коли вже ти моя помічниця… – я помітив, як вона поступово стає бурячковою, і вирішив, що жарт пора перервати. – Та не сприймай все так серйозно! Ні, Темні Володарі чудово самостійно справляються зі штанами, тож ти можеш не переживати. Зачекай у вітальні, я зараз вийду.

Коли двері за Шарлоттою нарешті зачинилися, я виразно позіхнув та ліниво махнув рукою в бік шафи. Штани та сорочка вилетіли звідти, скеровані магією. На кінчиках пальців знов заграли тіні. Я задивився на магію, що танцювала на відкритій долоні, і струснув головою, намагаючись відігнати марення. Тоді втомлено протер очі і почав вдягатися.

Так, мій основний дар, вроджений, був у мене в очах і в голосі. Ну, і чиста сила, яку можна було адаптувати до своїх потреб. А те, що, власне, робило мене Темним Володарем, привело сюди і Шарлотту. Особлива сила, про яку я мовчав так старанно, що батьки навіть не здогадувались про її наявність, аж доки я раптом не зайняв альсорійський трон.

Таємниця, яку я волів поховати під іншими спогадами, закопав так надійно, що дотягнутись до неї не було шансу, дала про себе знати.

Пальці мимоволі потягнулись до кулону, що я вчора надягнув собі на шию. Підвіска, отримана від Шарлотти, обпекла пальці.

Звісно, я не подав виду, але досі задавався питанням: звідки вона у цього дівчиська? Як аристократка, дівчина з однієї з найконсервативніших родин Альсорії, могла отримати цей магічний знак? Це явно не випадковість, інакше вона не знала б, до кого приходити, щоб просити про повернення боргу. Та все одно, як тоді це сталось?

Я вирішив, що спостерігатиму. Ще й кіт її цей дивний… Ні, спочатку нехай попрацює, проявить себе. Можливо, я зможу, не запитуючи ні про що, дізнатись, хто вона така.

Зайнятий своїми думками, я вийшов з кімнати, на ходу застібаючи сорочку. Шарлотта уже сиділа за столом і відверто зніяковіла, побачивши мене. Отже, якась частина консервативності сімейства дівчині таки передалась, якщо вона знічується вже через смужку оголеного торсу. Цікаво, як наважилась зайти до моєї спальні.

Етьєн теж сидів. На столі. Я виразно подивився на кота, але він, здається, вважав таку поведінку цілком нормальною.

– Отже, що у нас на сніданок? – поцікавився я і, помітивши, як округляються очі Шарлотти, зазначив: – Коли вже так старанно взялась мене будити, то могла б подбати і про те, щоб у мене була свіжа кореспонденція зранку. Між іншим, Темних Володарів треба тримати в курсі справи. Гаразд, зараз я покличу сам…

– Ну нащо когось кликати, – почулось з боку дверей до моєї лабораторії. – Я й не сумнівався, що Ваша Темність не виспить довше ніж до сьомої ранку в свій єдиний вихідний. О, леді! Ви нашій Темності хто?

Шарлотта, на жаль, відповіла тільки надсадним кашлем.

Ще б пак. Мало яка дівчина буде адекватно реагувати, коли до кімнати випадково заходить колишній король Альсорії власною персоною.