3 (1)

Альберт

У єдиний день, коли я нікуди не мав поспішати і міг нарешті виспатись, у вихідний, який у нормальних людей буває двічі на тиждень, а у Темних Володарів добре якщо стільки ж – на рік, я прокинувся, коли за вікном ледь-ледь посіріло, від того, що мене нахабно трусили за плече.

На кінчиках пальців одразу ж затріскотіла магія, і тільки небажання потім ще й лікувати ту паскуду, що не дає відпочити, змусило мене стриматись. Довелось, щоправда, докласти чимало зусиль, аби розтулити зрештою очі…

І не затулити вуха від страшенного нявкоту.

Моїм ліжком вперед-назад бігав кіт. Наді мною ж схилилась дівчина, винайнята вчора секретаркою, і явно збиралась зробити перші ж хвилини свого першого робочого дня останніми.

В житті.

Бо я зараз когось приб’ю.

– Якого демона тут відбувається?! – гаркнув я, різко сідаючи на ліжку.

Ковдра сповзла трохи нижче, і дівчина миттю зашарілась. Я згадав, що вчора лягав спати без одягу, про всяк випадок притримав ковдру і обурено зиркнув на неї, сподіваючись. Що вона не вважатиме це запрошенням до мого ліжка. Достатньо того, що тут вже є кіт.

– Доброго ранку, Темний Володарю, – невинно всміхнулась мені тим часом дівчина. – Буджу вас… Тебе… Як зазначено у графіку.

– У якому ще графіку? В мене сьогодні вихідний! – обурився я.

– Ну, там графік був, – вона зніяковіла. – Я знайшла на робочому столі. Точніше, мені допоміг Етьєн, – дівчина кивнула на кота. – Він.

Взагалі-то я дуже любив котів. Прекрасні пухнасті тваринки, і ці їх трикутні вушка – мовби додаткова деталь до втілення хвостатого ідеалу. Однак у цього конкретного хвоста був дуже великий недолік: він заважав мені виспатись. Тож я, намагаючись припинити принаймні частину хаосу, що відбувався довкола, підхопив його попід лапи і всадовив собі на коліна.

Кіт протестуюче завив.

– Я не знаю, що йому робиться, – мій голос звучав підозріло ласкаво, – однак у мене вже є мінімум одна причина подумати, що красивіше виглядає, кіт чи шапка, – я ніжно почесав хвостатого за вушком, прекрасно знаючи, що можу тільки погрожувати і ніколи не зроблю цій заразі нічого поганого, навіть якщо він зараз увіп’ється кігтями туди, куди, вочевидь, задумав. – А якщо він не припинить вити, то причин буде дві. Або три, так, любчику?

Етьєн стих. Я з полегшенням видихнув, щасливий, що принаймні жодна нявкуча сирена не намагається порушити блаженну тишу, і продовжив:

– А також я не розумію, якого демона за графіком мене розбудили о, – я скосив погляд на магічний годинник, що висів на стіни, – о пів на сьому ранку!

– Там було вказано, – похмуро зазначила Шарлотта, – ну, на папірці, що Темний Володар встає о пів на сьому. Щодня.

– В робочі дні!

– Так сьогодні ж будній?..

– О Небеса, змилуйтесь наді мною, – я відкинувся назад на подушку, зіпхнувши з себе кота. Правда, він лапами ще й збив ковдру, тож довелось стрімко натягувати її назад. – Там же був ще один папірець. З графіком моїх робочих днів! Це ж був єдиний вихідний…

– Єдиний на тижні? – наївно уточнила Шарлотта.

– Єдиний у році!

– О, – вона зашарілась. – Я не знала. Ну, наступного разу, ем, я не будитиму. Обіцяю. То мені піти?..

Я замружився. Сну не було в жодному оці, і взагалі, я чомусь не сумнівався, що подрімати мені не дадуть. Тоді сфокусувався на рудій кралі і дуже важко, втомлено зітхнув. І нащо я взяв її на роботу…

Так, мені була потрібна помічниця. Ну, радше помічник, бо я волів не тримати поруч з собою зайвих жінок. Не те щоб я не вірив в те, що дівчина – не ця конкретна, а будь-яка, – може бути професіоналкою. Ні, просто… Не зі мною. Ну, або принаймні далеко не кожна, а обирати, з якою саме працюватиметься нормально, я не хотів. Попередніх років вистачило з головою.

У кожного мага є свій вроджений дар. Зазвичай це якась стихія. Іноді трапляються незвичні спеціалізації, нестабільні маги зараз стали з’являтися все частіше… Якщо ж в магові тече демонська кров, то він може успадкувати від далеких предків щось особливе, куди цікавіше, аніж поширено у звичайних людей. Так сталось і зі мною. Кілька поколінь тому одна з бабусь народила від демона, і його магія та печаті спали, аж доки не прокинулись в мені. По-перше, я чудово бачив демонів – їх печаті, приховані від інших людей під одягом та ілюзіями, кидались мені в очі. По-друге, мій голос мав магнетичний вплив. Особливо на тих, хто й так в нормі вважав би мене привабливим – тобто, на статево зрілих жінок.

Звісно, я міг це контролювати і намагався не використовувати. Проте все одно більшості дівчат подобався мій голос. І я сам, на жаль, теж.

Почув би хтось – позаздрив, проте я вважав, що приводу для заздрощів тут насправді нема. Не так вже й просто жити у світі, коли більшість жінок дивиться на тебе, як на потенційного кавалера. Викладачки, наставниці, лікарки… І підлеглі, на жаль, не виняток. Тож так, я б з задоволенням не винаймав це дівча на роботу.

– Ей! – обурений голос Шарлотти висмикнув мене з роздумів. – Якщо будете так витріщатися, вдарю і навіть не подивлюсь, що ви – Темний Володар! От! Заради честі можна і роботу втратити!