2 (2)

Я затамувала подих. Що ж це відбувається? Так, він симпатичний, чарівливий, а ще він Темний Володар, тож це не буде зниженням ставки навіть після Метью, але я не для цього сюди прийшла. І повинна негайно його відігнати, пояснити, що я порядна дівчина. А те, що моїм тілом пройшло дивне солодке тремтіння від цього доторку геть не означає, що…

– Ай! – скрикнула я, відчувши, як ногу проштрикнув раптовий біль.

– Сильно болить? – м’яко поцікавився Альберт. – Ти, здається, пошкодила собі зв’язки. Це треба лікувати. Тому й сходами важко йти.

У мене запалахкотіли щоки. Увесь цей час, доки я вигадувала бозна-що, переконуючи себе, що Альберт абсолютно не цікавить мене, як чоловік, і я мушу продемонструвати йому достойний опір, якщо хочу принаймні трішки сама себе потім поважати, він насправді не задумував нічого поганого. Власне кажучи, все, що робив цей чоловік – розглядав мою пошкоджену ногу.

Як лікар.

– Так, ці сходи для тебе справді будуть випробуванням, – зітхнув він. – Багато сьогодні ходила?

– Я… – я шморгнула носом. – Мене з дому батьки вигнали після того, як я відмовилась виходити заміж. Ну, і я пішла… Побігла… куди очі дивляться. А потім звідси – сюди. Тож…

– Тож незвично багато, – підсумував він. – Гаразд.

Альберт різко випростався, а тоді, не питаючи дозволу, підхопив мене на руки.

Ми заверещали. Тобто, я – заверещала, Етьєн – гучно занявчав, а Альберт мовчки закотив очі.

– Що… Що ви робите? – коли крик нарешті стих, і я втямила, що поводжусь не надто адекватно.

– Впроваджую в життя гарні ідеї. Спочатку треба донести пацієнтку до оглядової та полікувати її ногу. Після цього – прийняти її на роботу, як і обіцяв. Потім, думаю, звільнити.

– Після першого ж проколу?

– Не чекаючи на нього. Одразу.

– Різана свиня, – буркнув Етьєн, – такого підступу я від нього не очікував.

– Але мені нема куди йти! – видихнула я, краєм свідомості ловлячи себе на думці, що це не звучить, як справді сильний аргумент. – І… І… – слова відверто плутались, і я щиро не знала, що з ними робити. – Я просто… Я гарно працюватиму! Обіцяю!

– Ми навіть не обговорили, що це буде за робота.

– Ну дайте мені хоч шанс. Будь ласка!

Альберт зітхнув.

– Спочатку нога. Потім подумаємо, що робити з тобою далі, нещастя.

Він явно був сильним, сильнішим, ніж мені здалось, коли я побачила цього чоловіка, високого, гарно складеного, та все ж стрункого. Міцно тримаючи мене на руках, він підіймався абсолютно нескінченними сходами і анітрохи не жалівся ні на мою вагу, ні на вагу кота, що складала таки досить немаленький відсоток цієї ноші.

Можливо, мене трішки мучили докори сумління, а от Етьєн явно почувався так, ніби призначений, щоб Темні Володарі носили його на руках. Він гордо вклався в мене на грудях, задоволений тим, що його більше не треба підтримувати, і замуркотів.

– Оце б зараз індичого м’ясця, – мріяв кіт. – І потім лягти спати просто в ліжечко… На подушку… Щоб можна було розтягнутися, поточити кігтики об килим чи об штору, м-м-м…

Я мріяла, якщо чесно, про все те ж саме, окрім, ясна річ, точіння кігтів та псування таким чином королівського, чи то пак, вже володаревого майна. Але тримала цю думку при собі, адже Альберт все ще не взяв мене на роботу, і я навіть не знала, що означала та підвіска, яку я йому вручила.

Нарешті нескінченні сходи випустили нас до ще одного коридору. Можливо, вже пора було ставити мене на підлогу, але Альберт не поспішав того робити. Він дійшов до дверей, відчинив їх магією, бо руки виявились зайняті мною, та прослизнув всередину.

Ми опинились в кімнаті, що була дещо схожа на медичний кабінет. В кутку стояла кушетка, поруч з нею шафка, забита ліками і якимись зіллями, на чималому столі знайшлось місце і для давніх книг з цілительства, і для медичного приладдя. В протилежному кутку виявився казан. Очевидно, тут варили зілля.

– Що це за місце? – спитала я.

– Маленький шматочок особистого життя Темного Володаря, – заявив Альберт, вкладаючи мене на кушетку. – Місце, де він вигадує свої підлі справи та готується нищити світ… Десь поміж тим, як варить цілющі зілля та намагається полагодити артефакт, що повинен діагностувати пошкодження кісток та давати зображення цих пошкоджень. Саме серце палацу…

– Дуже смішно, – буркнула я.

– Між іншим, це правда. Мені тут думається краще за все, – Темний Володар підсунув до кушетки стілець, прихопив кілька баночок з мазями та взявся роздивлятись мою ногу. – Можливо, зараз я зможу вигадати, куди тебе прилаштувати, – пальці чоловіка знов погладжували кісточку моєї ноги, і я ковтнула слину, намагаючись не думати про те, наскільки ж інтимно це відчувалось. – М-м-м, що ти вмієш, Шарлотто Монблан?

– Е-е-е…

– Ясно. Нічого. Що ж, – рука поповзла трохи вище, до мого коліна. – А як ти ставишся до одруження? І до стосунків без шлюбу?