1 (4)

Після того, як мене вигнали з рідного дому, я погано ставилась і до слова «наречена», і до того, що хтось щось у мене перед носом зачиняє, тож інтуїтивно кинулась вперед і повисла на одвірку. Тепер у незнайомця було два варіанти: пропустити мене всередину або спробувати прищемити дверима. Може, він і вчинив би так зі мною, принаймні, лихий погляд не віщував нічого доброго, але ж я тримала на руках кота! І вдарити його – це вже зовсім злочин.

– О-о-о, карамелізований кажа-а-а-ан! – з задоволенням провуркотів Етьєн. – Та ми з тобою щасливчики. Це ж сам Темний Володар. Давай, простягай йому кулон та кажи, що він винен тобі роботу.

– Я не наречена, – видихнула я натомість, – і ніколи не буду нею.

– Ідіотка! – зашипів Етьєн. – Зараз він викине тебе за поріг. Це ж Темний Володар, він не надто схильний до сентиментів. Кажи те, що я тобі звелів!

– І взагалі, не треба бути впевненим, що цікавите абсолютно всіх на світі, бо це не так, і ви, чоловіки, забагато про себе думаєте, от! – випалила я.

Десь в голові промайнула думка, що взагалі-то я мала казати щось не те, просити його про роботу, а не провокувати, розлючувати і таке інше. Етьєн пронявкав мені це ж саме на вухо, але де там. В мені накопичилось настільки багато обурення стосовно чоловіків і всього, що взагалі відбувається на білому світі, що воно рікою виплеснулось на Темного Володаря.

Він тільки стояв та моргав, вражено дивлячись на мене. Потім, скривившись, поцікавився:

– Чого цей кіт так нявчить?

– А! – розгубилась я. – Він… Йому холодно. Я взагалі… я не через весілля. Я у справі до Т-темного Володаря… Тобто до вас, виходить.

– Не в шлюбній справі? – уточнив чоловік. – Тоді заходь.

Він відступив назад, пропускаючи мене всередину, і я пірнула в коридор. Двері за спиною з тихим стуком закрилися.

Всередині не було темно. Магічні світлячки висіли під стелею, добре відкриваючи і моє, і його обличчя. Темний Володар виявився справді дуже привабливим чоловіком, як і говорили мої подруги. Високий, з довгим світлим волоссям та неймовірними синіми очима, красивим обличчям з інтелігентними точеними рисами, гарною статурою та неймовірно красивим голосом. Кожне його слово заворожувало, і коли він говорив, мене, здавалось, огортало теплом.

Взагалі-то блондини мені не подобались, я вважала їх занадто солодкими для того, щоб називати себе привабливими. Однак Темний Володар, на диво, таким не здавався. І енергетика від нього йшла справді… Темна, наскільки я могла судити. Він явно не радів моїй тут появі, а від цього повітря мало що не потріскувало.

– Мені потрібна робота, – випалила я.

– Дуже радий це чути. Однак в мене нема вакансій. Особливо для самотніх жінок, – відрізав він, і, що найгірше, навіть ця груба невдоволена фраза прозвучала майже звабливо через той чудовий, оксамитовий голос.

– Шарлотто, – занявкав Етьєн, – якщо ти негайно не вручиш йому кулон, наш з тобою шанс буде втрачено! Давай!

Намагаючись мене змотивувати, він ще й вп’явся кігтями мені в плече. Я скрикнула, підскочивши на місці, тоді шумно видихнула повітря і, картаючи себе за те, що взагалі в це все влізла, простягнула руку.

– Ось.

– Що це? – вигнув брови він.

– Ось, – повторила я. – Це кулон. Ви… Ви мусите взяти мене на роботу. От. Мені сказали, що це… повернення боргу, і ви не матимете права відмовити.

Він вихопив прикрасу в мене і спохмурнів. Маленький синій камінець зблиснув і засяяв. По шкірі Темного Володаря поповзли магічні руни.

Його це не перелякало. Чоловік спостерігав за дійством спокійно, навіть без подиву. Потім підозріло зиркнув на мене.

– Отже, він так вирішив цим розпорядитися, – гмикнув він. – Гаразд. І що ж ти від мене хочеш… Як тебе звати, до речі?

– Шарлотта, – представилась я. – Шарлотта Монблан.

Батько втратить свідомість, дізнавшись, що я тепер працюю з Темним Володарем. Хоча, як на мене, йому буде дуже корисно трошки попереживати з цього приводу.

– Так, і?..

– Я хочу працювати на вас, – випалила я. – За достойну зарплатню. І… Щоб житло йшло в комплекті з роботою!

– Смажений кабанчик, ну хоч щось вона дотумкала попросити самотужки. Молодець, дівчинко. Швидко вчишся! – похвалив мене кіт.

Темний Володар, здається, такій заяві не зрадів.

– Мене звати Альберт, – представився він. – І я абсолютно точно не збирався наймати жодну жінку собі в штат. Проте, коли вже ти прийшла, – він зиркнув на руну. – Гаразд. Ходімо. Дізнаємось, що ти вмієш робити і де тебе можна поселити. За мною, Шарлотто. А, до речі!

Він клацнув пальцями, і моя мокра жалюгідна весільна сукня перетворилась на суху. Менш весільною та жалюгідною, на жаль, вона від того не стала. Потім чоловік подав знак слідувати за ним і пішов коридором. Я рушила за ним, вирішивши не розчаровувати новиною: боюсь, я не вмію робити майже нічого.