Розділ 13. Давид

Наталі дивилася на мене своїми яскравими очима й чекала. Чекала, що я що-небудь скажу або зроблю, але я лише вичікувально спостерігав за нею. Не в моїх звичках полювати на відьом, не в моїх звичках навіть думати про полювання без здорових доказів.

Чи працювали мої хлопці абияк? Працювали. Фиркали, брикалися, словами кидалися, точно життя це пізнали? Було. Але до відвертої зради вони не опускалися ніколи.

Ні. Ко. Ли.

Тому я відтягнув нижню губу зубами і відпустив — чи то в роздумах про те, що робити з Наталі, чи то в бажанні робити з нею те, чого сама дівчина не захоче. Загалом, її занепокоєння займали в мене далеко не пріоритетне місце в голові.

Мовчання затягувалося, я прокашлявся і склав руки перед собою.

— Наталі, давай навпростець, — подивився на неї, — ти тут три дні, я — весь час. І можливостей мене підставити в цих телепнів було багато. Але я, як бачиш, тут.

— Це небезпечний проєкт, — не здавалася дівчина.

— У мене всі проєкти небезпечні, — знизав плечима, — тож не переживай. Можеш зробити мені каву, поки я займаюся справами. Бачиш? — навіть показав їй стос паперів. — Ти просила підписи, я чесно роблю. А решту не бери у свою світлу голову, вона не для цього придумана.

Наталі стиснула губи — образилася, але намагалася не подати знаку. Ніби як нічого образливого їй не сказав, але ж не повірив. А вона до такого не звикла. Я стежив за кожним її кроком, поки дівчина виходила з офісу і вирушала в зону відпочинку.

— Марсель, це Давид, — набрав номер не дивлячись.

Посміхнувся.

— Так-так, усе чудово, як ваші справи?

Наталі запустила кавомашину — чув, як наповнювала зерна, як мало не розбила чашку. Нервує. Пальці почали бродити по губах.

— У нас усе готово для первинної презентації, буде зручно зустрітися в середу?

Голос Віітто був захриплим із нотками надмірної розслабленості. Можливо, я вибрав поганий час для дзвінка.

— Значить у понеділок, — погодився і цокнув, щойно поклав слухавку.

Понеділок — це означало три дні на підготовку й робочі вихідні. Доведеться пообіцяти Ромі премію, інакше заарканиться… Ех, Віітто, любиш же ти створювати складнощі там, де їх легко можна було уникнути.

— Ваша кава, — до кабінету зайшла Наталі й рівним кроком підійшла до столу.

Спідниця ідеально облягала її стегна, блузка вільним рюшем доповнювала образ. Ідеальний десерт до напою, але мене посадили на примусову дієту.

— Дякую, Наталі, — відвів погляд, — передай рекламникам, що терміни перенесли на понеділок. Доведеться працювати у вихідні, з мене — премія.

Наталі кивнула і вийшла з кабінету. Наше спілкування на тому припинилося, і через годину я відверто занудьгував. Робити мені було нічого, усю роботу передано співробітникам, тож я дозволив піти собі на вихідний завчасно.

Про попередження моєї доблесної секретарки не думав — тільки про те, який солодкий посмак вона залишала щоразу, варто було мені поспілкуватися з нею.

Вийшов на вулицю і набрав Леонардо. Дядько давно хотів зі мною порибалити, поговорити про якісь дурниці, які йому здавалися вкрай серйозними. Я відмовлявся. Але зараз до Белли і Стелли не хотілося, тож знічев'я вирішив зробити те, що так давно відкладав.

Дядько був безмежно радий мене бачити.

— Навіть не думав, що колись знову побачу тебе наживо, — розсміявся він і розцілував в обидві щоки, коли я з’явився в його маєтку.

— Дядьку, не перебільшуй, — у відповідь я поплескав його по плечу, — у мене все чудово, тому й вирішив відвідати тебе.

Очі Леонардо підозріло блиснули.

— А як твій новий проєкт? — запитав він, не відводячи від мене погляду.

— Тобі вже розповіли? — радше затвердив, ніж запитав я. — Усе теж чудово, команда готує презентацію на понеділок.

— Тому ти вирішив з’їздити на риболовлю, — підняв брови Леонардо.

— Залишив за головну твого жучка, — не стримав шпильки, — ти знаєш, що вона змусила мене приїжджати в офіс до часу відкриття?

— Який жах, як вона посміла, — удавано кинув дядько й махнув служниці. — Еллі, я їду на риболовлю з племінником. Споряди все необхідне, будь ласка, люба.

Я подивився на дядька, нахиливши голову на бік. Цікаво, чи спав він із цією Еллі? Чи знала про це тітка? Пам’ятаючи про бойову молодість Леонадо, я б ні в чому не здивувався, але останнім часом у ньому зазвучали ностальгійно-сімейні почуття. Можливо, перевід Наталі був наслідком цього старечого віяння.

Еллі принесла мені келих із темно-коричневою рідиною, і ми з Леонардо відпочивали на веранді, поки всі речі готувалися до поїздки. Озеро з добірною фореллю було недалеко від нас і належало компанії Парадізо. Там дядько проводив усі вечори, коли хотів сховатися від клопоту.

Ми поїхали ближче до заходу сонця, вимкнули телефони і віддалися простому єднанню з природою. Ця терапія допомогла мені освіжитися і викинути Наталі з голови повністю. Майже.

У понеділок уранці я їхав у машині в бік офісу. Згадав, що так і не ввімкнув телефон — потягнувся за ним.