Розділ 3. Давид

Поява маленького настирливого жучка неприємно поколювала свідомість. Настільки, що навіть зазвичай безтурботний сміх Белли і Стелли здався дратівливим. Вони й так увивалися переді мною і сяк, але мої думки були вже зайняті іншим. Я усунувся.

— Давуля, ну ти чого, — надула губки Белла.

— Дудуля, хочеш зроблю так, як ти любиш? — і потягнулася нижче.

Е, ні, так я зараз точно не хочу. Торкнувся її підборіддя і ніжно підняв, щоб дівчина піднялася з підлоги.

— У мене з’явилася робота, красуні, можете йти, — підморгнув їм, але жіноча гордість була поранена.

Дівчата обидві, як натреновані, хмикнули, підібрали свої сумочки під пахви й пішли в протилежному напрямку, не сказавши мені ні слова. Я важко зітхнув. Повернуться ж — уже ввечері виставлять сторіс про те, як їм весело без мене, а завтра почнуть слати свої фотографії в особисті повідомлення.

Тож на той час жучка слід було б позбутися.

Я потягнувся до телефону і відкрив список контактів. З кого б почати? Ні, радше кому я перейшов дорогу настільки, що мені няньку приставили?

— Привіт, братику, — набрав за першою своєю здогадкою.

З Марком у нас не було якихось теплих стосунків, тож надмірна опіка здавалася б дивною. Але секретарка то його. І не схожий він на ту людину, яка своїми кадрами розкидається.

— Що ти вже вигадав, Давиде?

— Я? Та як би я посмів, — хмикнув у слухавку, — під наглядом твого жучка.

Тиша на іншій лінії. Тільки шум машин на тлі. Відсторонив телефон від вуха, щоби перевірити, але ні — Марк усе ще був на лінії, просто чомусь нестерпно довго мовчав. Я прокашлявся.

— Не жучка, принаймні не від мене. Переведення не було моїм вибором, — нарешті тихо відповів мені двоюрідний брат.

Я насупився. У нього не було причин заперечувати очевидне, якщо тільки він не говорив чисту правду. Тоді…

— Леонардо?

— В обмін на послугу, — підтвердив Марк, — і я роблю все, щоби повернути Наталі, повір мені.

А ось це вже було цікаво. У голосі братика я почув нотки відчаю і невдоволення — те, що сталося, зовсім не входило в його плани, і тепер він зализував рани після невдалої сутички зі своїм батьком і моїм дядьком за сумісництвом. Тобто цей жучок ой як важливий Марку. Цим можна скористатися.

Облизнувся від задоволення, в очах з’явилася іскра.

— Ми тоді розважимося з нею, поки ти там щось робиш, — хмикнув я в телефон і скинув виклик до того, як Марк встиг хоч щось відповісти.

Я встав з-за столу і пройшов до дверей із кабінету. Наталі, ймовірно, уже пішла — мої випади її зачепили за живе. Не здивуюся, якщо зараз вона пише на мене скаргу за харасмент.

Але варто було мені відчинити двері, як симпатична брюнетка втупилася на мене своїми величезними блакитними очима. У руках у неї була коробка, як для переїзду в новий офіс.

— О, ви вже закінчили, — кинула Наталі, оглянувши побіжним поглядом мій кабінет, — швидко. Не думала, що ви з таких.

Я ледь не заричав. Це що вона собі зараз уявила?! Що надумала, дияволиця?!

— Крихітко, будь-якій зухвалості є межа, — мої очі потемніли.

— Згодна, тому я швидко присікла вашу, синьйоре Далессіо, — останнє вимовила з окремим задоволенням.

А як подивилася на мене, так і зовсім розпливлася в посмішці. Мене, мабуть, перекосило.

— Про що ти? — запитав, проте дівчина відсунула мене плечем і зайшла вглиб кабінету.

Капітально мене ігнорувала, наче це було її приміщення, а не моє. І секретарем для неї теж виступав я.

Запрошення їй не було потрібне. Наталі вивудила телефон із коробки й залізла під стіл: чимось шаруділа, кректала, а потім переможно скрикнула. Вилізла звідти, обтрушуючи руки.

— Зазвичай під стіл до мене лізуть за іншим, — не стримався від їдкого коментаря, але і його мій маленький жучок пропустив повз вуха.

Надто вже сміливою була її поведінка. А якщо звільню? Не в моїх принципах, звісно, зазвичай із рекламного відділу самі йшли. Але це було явно не про цю дівчину.

— Правил у нас буде три… — поправивши одяг і зачіску, почала говорити Наталі.

Ситуація мене почала донезмоги забавляти. Стоїть красуня за моїм столом, умови мені якісь диктує, страшні машини попереднього століття підключає. Може Леонардо вирішив, що я нудно живу?

—… перше — я не мала, не крихітка, не зая чи будь-який інший зоопарк, — схрестила руки, — мене звати Наталі, спілкування між нами може носити винятково робочий характер.

— Тобто ти любиш, коли суворо? — хмикнув і облизнувся.

— А це означає, — пропустила мої слова повз вуха, — що будь-який романтичний підтекст із вашого боку буде сприйматися мною як домагання.

Передбачувано.

— І що ж ти зробиш, Наталі? — я сперся на одвірок і відверто насміхався.

— Друге правило, — ні краплі не злякалася вона, — зв’язок. По мобільному в екстреному випадку, якщо хтось помирає. У робочий час користуйтеся цим, — і вказала на шайтан-машину, яку підключала до цього. — Це — стаціонарний телефон. Кнопочку натиснули, покликали мене, я принесла те, що потрібно для роботи. Для. Роботи. Це ясно?