Розділ сьомий

Платона я таки наздогнала, але розмовляти він відмовився. Дорогою на роботу ледь не врізався в стовп, налякав мене своїм кермуванням. На щастя, обійшлось, і ми все-таки дістались с Лісовським до офісу, але виглядав він точно не найкращим чином. Блідий, губи стиснув так міцно, що вони аж перетворились у одну суцільну смугу, а на світ дивився так, наче ось-ось когось прокляне.

– Що трапилось? – прямо спитала я. – Може, розкажеш?

– Нема про що говорити. І, здається, тобі вже все розказав Алекс, хіба ні?

– Нічого він мені не розповідав, – я обережно торкнулась руки Лісовського. – Платоне, я ж переживаю. Ми кілька хвилин тому ледь не поцілували стовп.

– Я нормально воджу!

– Так, коли не злий такий, що аж іскри в різні боки летять.

Він перехопив мій погляд та відвернувся. Я бачила, що Платон злиться, але нічого зробити з цим не могла. Якщо він сам не захоче розповісти, то навряд чи я дійсно щось з тим вдію. Зараз же Лісовський виглядав так, наче йому ось-ось зірве дах.

Пальці міцно стиснулись на кермі, так, що аж побіліли. Я відчула, як стрімко холоднішала рука Платона – ще одна ознака того, наскільки він зараз злий.

Та його, здається, трохи відпускало. За хвилину чи дві він ослабив хватку, і я змогла віддерти його праву руку від керма та міцно обхопила своїми двома долонями. Звісно, секретарки так себе поводити не повинні, але я відчувала напругу, що неначе ударами струму вибиралась з чоловіка, і знала, що такий його стан до добра не доведе.

– Платоне, – тихо прошепотіла я, – я-то точно не бажаю тобі зла. Але ж не можна так нервувати. Нікому не стане краще, якщо ти розіб’єшся в автокатастрофі. Чи якщо на тебе хтось нападе.

– Зате комусь стане круто, якщо я погоджусь просто засекретити свої винаходи, і вони, замість того, щоб приносити користь людям, будуть в руках якогось!.. Якогось!..

– Тихше, тихше, – я погладила його по плечу. – Платоне. Подивись на мене.

Він послухався, голову повернув. Я вдивилась в налиті кров’ю, повні люті очі, важко зітхнула, уявляючи собі, наскільки складною зрештою видаватиметься потім мені ця розмова, та повільно заговорила:

– Ти нікому не зробиш краще, якщо зрештою просто влетиш в аварію, і тобі про це прекрасно відомо, чи не так? Платоне, ти всім потрібен живим та здоровим. Мені так точно. Від мертвого начальства, знаєш, точно ніякої користі.

– Ну от, – Платон відвернувся від мене, сперся об спинку крісла і закрив очі, неначе провалюючись у власні роздуми. – Я тобі тільки для користі, тільки як начальство, правда?

Я зітхнула.

Що ж, якщо він вже почав жартувати знов про наші стосунки, яких насправді ніколи не було і не могло навіть бути, то це добре. Справа йде на лад.

– Платоне, перестань. Ти прекрасно знаєш, що у нас ділові стосунки. І інакших ми завести не зможемо, якщо ти продовжиш врізатись в стовпи, поводитись так, наче тебе вжалило в одне місце, кричати та нервувати. Я не зустрічаюсь з шаленими чоловіками.

– А з якими зустрічаєшся? – він примружився.

– З тими, у яких дах не поїхав, – сердито відрізала я. – І взагалі, зараз не про це.

Платон важко зітхнув, а тоді закрив обличчя руками. Я обережно зсунулась на краєчок пасажирського сидіння та погладила його по плечу, сподіваючись трохи заспокоїти.

Заспокоїла на славу, бо Платон раптом перехопив мою долоню, стиснув її так міцно, що я аж здивувалась, що в мене пальці не захрустіли від болю, погладив великим пальцем кісточки, а тоді схилився і лишив на шкірі швидкий поцілунок. Я здригнулась від цього доторку, наче мене хто струмом вдарив, та руку не забрала, навпаки, подалась вперед.

– Ну, дах я полагоджу, – протягнув Платон. – Більше того, мені здається, в мене навіть може покращитись настрій…

– Чудово, – осміхнулась я. – Давно пора.

– Але лише за одної умови.

Ну звісно. Як же без цього.

– І що за умова? – вигнула брови я. – І ні, ми не проводитимемо на базі нашої компанії конкурс краси. І не влаштовуватимемо дефіле в купальниках!

Лісовський розсміявся.

– Я просто хотів тебе побісити, Поліно. Але якщо ти хочеш подефілювати переді мною в купальнику, то я буду тільки за.

– Нізащо.

– А без?

– Платоне!

– Гаразд-гаразд, – він закотив очі. – Просто погодься сьогодні ввечері сходити зі мною на романтичну вечерю, і я увесь день поводитимусь, наче чемний хлопчик.

Я підлозріло скосила на нього погляд. Лісовський і «чемний хлопчик» в одному рядку звучало якось дуже дивно. Та я уточнила:

– Це включає розсудливість у питанні відкриття різноманітних винаходів для всього людства? Ти послухаєш Алекса і будеш обачним?

– Буду, – пообіцяв Платон.

– Гаразд. Тоді я сьогодні сходжу з тобою на побачення, – зітхнула я.

– Супер! – Платон сяйнув очима. – А я сьогодні буду обачним в контексті винаходу.