Розділ п'ятий

Погляд «майбутньої свекрухи» був палючим, лютим і геть не стриманим. Мені рідко доводилось бачити її такою, хоча с Тамарою я контактувала регулярно, часто – замість її сина. Я їй… Не подобалась, так. Бо була не аристократкою, не багатійкою, навіть не іноземкою. Звичайна українська дівчина з простої родини – і якогось біса маю впливу на Лісовського більше, аніж його рідна матір!

Насправді все просто. Якби Тамара постійно крутилась біля Платона, знала, що в нього сім п’ятниць на тижні, вмудрялась прогнозувати, що в нього засвербить за хвилину та старанно залагоджувала усе, що він натворив, він і її також любив би, поважав і таке інше. Але у його матері на це не було ні часу, ні бажання, причому з самого дитинства. Біля Платона завжди стирчала якась нянька, гувернантка, репетиторка чи просто охоронець, а коли він потребував батьківської уваги, то йому замість того пхали до рук гроші і радили зайнятись тим, чим він хоче.

Чому тепер, в свої шістдесят Тамара дуже хотіла, аби син зазирав їй до рота та консультувався з приводу кожного свого рішення, я не знала. Як на мене, жодного приводу для цього не було. Звісно ж, йому не подобається, що його матір намагається всунути носа до чужого проса – себто, життя. Мені б теж не сподобалось!

Зараз жінка зупинилась біля мене, смикнула невдоволено кольє, яке тепер не могла зняти раніше, аніж закінчиться вечір – бо це буде непристойно, як це так, позбулась синового подарунку! – і зронила:

– А ти прудка.

– Мені здається, цей висновок можна було зробити і раніше, – знизала плечима я. – Мені ж якимось чудом вдавалось угнатись за Платоном. Завжди.

– Настільки, що ти вирішила скочити до його ліжка.

Я відвернулась, видихнула, закликала себе до байдужості та спокою, а тоді знову озирнулась до пані Тамари і з посмішкою їй повідомила:

– Якби я щось там вирішила, пані Тамаро, Платон вчинив би зі мною абсолютно так само, як і з усіма іншими своїми коханками. Попередив би, що це на один раз, а тоді зранку не розумів, які претензії – він же чесно все сказав. Ваш син ні з ким з чужого бажання стосунки не заводить, і вам це чудово знайомо.

– Він і з власного, – презирливо скривилась Лісовська, – ті стосунки не заводить, якщо ти не помітила.

– Помітила, це ж я біля нього щодня три роки, – моя м’яка посмішка виглядала так отруйно, наче я бажала просто зараз вбити нею Тамару.

Ах так. Чому «наче»? Може, й бажала, принаймні, знищити її потяг до дурних розмов зі мною. Можна подумати, мені до смаку цей цирк.

– Ось і мене дивує, – пані Лісовська взяла до рук келих, гробила кілька ковтків, тоді застигла і взялась розглядати рубінову рідину, наче в ній чекала побачити правду. Просто таки гадання на не-кавовій гущі. – З чого б то раптом, так добре знаючи, як звик жити мій син, ти раптом погодилась з ним на стосунки. Тим паче… Наречена. І давно у вас це?

Аж два дні.

– Ми з Платоном домовились не обговорювати це зі сторонніми.

– Я не стороння, – заперечила Тамара. – Я його мати. Рідна мати.

– Так, – кивнула я, – але якщо Платон вам особисто нічого не відповів, це означає лише одне: він про таке розмовляти не бажає. Не дивлячись на те, що ви його рідна мати.

– І все ж, не розумію, – похитала головою жінка. – Мій син? Вирішив одружитись? Любонько, це буде дуже наївно – у таке повірити.

– Я достатньо наївна, – кивнула я, хоча насправді, звісно ж, не розглядала пропозицію Платона всерйоз. На біса йому потрібна я та стосунки зі мною, він може з таким самим успіхом знайти собі кого завгодно – красивішу, розумнішу, багатшу.

– Що ж… Ти вагітна?

Якби я зараз пила – то поперхнулась би однозначно. Та, на щастя, я просто тримала келих з соком в руці, того навіть нічого не випустила і не обляпала.

– З чого ви взяли? – я глянула на Лісовську зі щирим подивом. – Що я можу бути вагітна?

– Та це ж логічно, – гмикнула вона так, наче я щойно зізналась в тому, що вже трьох дітей Платонові народила. – Мій син раптом вирішив одружитись! Ясно ж, що не заради тебе. Він міг знайти собі і набагато кращу жінку… Ось, наприклад, Ніночку.

– Боюсь вас розчаровувати, – осміхнулась я, пропускаючи повз вуха слова про «кращу жінку», – але Ніночка його бісить. Якби ви хоч трохи знали свого сина, то розуміли би навіть, чому.

– Зате ти викликаєш у нього лише теплі почуття! – закотила очі Тамара. – Ні, якщо Платон справді збирається одружуватись, то на це має бути серйозна причина. Дитина… Діти – це серйозно. Він завжди був в цьому плані обережним.

Це правда, Лісовський – точно не з тих, хто має три десятки позашлюбних дітей.

– Крім того, – продовжила пані Лісовська, радіючи, що я її не перебиваю – і, як їй здавалось, не намагаюсь заперечувати нічого з того, що вона несе, – ти не п’єш нічого крім соку…

– Бо я принципово не вживаю алкогольні напої, – знизала плечима я.

Це було правдою.

– Ну так, так, – закотила очі Тамара. – Всі ви так кажете, а потім… Ну і, зрештою, – вона осміхнулась. – Твоя зовнішність видає вагітність. Наприклад… – вона виразно подивилась на мій живіт.