Розділ 10

Чесно скажу що, дракон трохи перестрашився. Та й хто б не злякався, якби побачив, що на нього насувається цілий загін агресивно-романтично налаштованих жінок? Хіба що якийсь арабський шейх чи султан, котрий звик до своїх гаремів і йому це не в новинку. А от нашого дракона трохи тіпонуло.

Що ж робити в такій ситуації? Зрозуміло, що слід було втікати! Потрапляти до рук цих прекрасних панянок з Манюнею на чолі він не мав наміру. Але от куди?!

Якщо побіжить по коридору праворуч - зиркнув дракон туди миттєво - то впреться в поворот, що веде до ліфту або на сходи до третього поверху, принаймні, там наче виходу немає. Ліворуч вже дуже близько сопіли жінки, наближаючись невблаганною, сповненою кохання і палких бажань, лавиною. Позаду - стіна! Що ж, тільки вперед!

Дракон рвучко смикнув ручку дверей до Анжелікиної палати й забіг туди. Одразу ж накинув гачок на двері й хапливо передихнув. Добре, що зсередини був невеличкий гачечок-клямочка, який дозволяв замкнутися. Та чи надовго? Він був геть благенький, від кількох ударів потужного Манюниного кулака у двері міг точно злетіти. Але, на щастя, давав кілька секунд, щоб зорієнтуватися чоловікові.

У палаті було напівтемно. Над узголів'ям ліжка Анжеліки світився тьмяний нічничок, а сама вона сиділа на ліжку, опершись об подушку, і читала якусь книгу. На її носику були нові, такі ж само великі й діоптричні окуляри, як ті, котрі вона розбила і дракон підібрав там, ще у конференц-залі. Була Анжеліка в лікарняній сорочці, схожій на ту, яку владний бос помітив на кількох жінках, котрі почали вже смикати двері позаду нього за ручку і про щось стиха перемовлятися. Поки що двері вони не вибивали, і на цьому добре.

Дівчина, побачивши свого начальника, округлила очі, що були й так величезні в скельцях діоптричних окулярів, а зараз стали ще більшими від здивування, і спитала:

- Е-е-е… Пане Степане, а ви що тут робите?

- А де ви окуляри взяли? - ні з того ні з сього спитав дракон. Це питання чомусь першим йому в голову прийшло.

- Мама мене відвідувала і принесла нові, бо старі, напевно, розбилися. Я погано пам'ятаю, що було там, на зйомках. Та блискавка гупнула мені в око - і все, нічого не згадується більше, - дівчина доторкнулася до брови, на яку було наклеєно широкий пластир. - Мама казала, що ви теж у лікарні. Вам теж зашкодили ті блискавки? Я так нічого й не зрозуміла, звідки вони взялися і чому там літали, в нашому конференц-залі… Вам, може, погано? Чому ви тут? Покликати лікарку? Я чимось можу допомогти?

- Анжеліко, зніміть негайно свою нічну сорочку! - зробив спробу дракон вирішити свою проблему нахрапом. Розумів, що шанси мізерні, але раптом?!

- Що-о-о? - дівчина дівчина відклала книжку й сіла рівніше. - Що за дурне прохання?! Я порядна дівчина! Не оголююся перед чужими чоловіками! Пане Степане, у вас щось сталося? Чому ви тут? Що за шум у коридорі?

- Я не чужий чоловік! Я ваш бос! Безпосередній начальник! Не питайте, просто зніміть сорочку! Терміново! - дракон вже розумів, що нічого не вийде, але ще намагався зберегти ефект несподіванки. Тобто, несподіваного наказу.

- Ви не мій бос! - обурилась Анжеліка й зіскочила з ліжка, виявилася в білій цупкій і довгій до п'ят нічній лікарняній сорочці, які видавали тут всім жінкам. - Я на випробувальному терміні на місце вашої секретарки! І, напевно, ви мене не візьмете на роботу, бо ж мої суперниці набагато… Е-е-е… Фігуристиші, ніж я… І вродливіші. Я знаю, владним босам секретарки потрібні для того, щоб прикликати до свого кабінету й робити з ними різні... Е-е-е... Коротко кажучи, я шукаю посаду секретарки, де можна було б справді серйозно працювати, а не виконувати хтиві забаганки босів! А ви, напевно, такого не захочете... Ті дівчата й справді гарні!

Дракон якраз підійшов до вікна і відчиняв його, смикав за рами, які щільно пристали одна до одної і не хотіли відчинятися. У двері вже, відкинувши геть встид і сором, гучно гупали жінки. Чувся голос санітарки Манюні, яка гуділа вкрадливо-чуттєво:

- Відчиніть, пацієнте! Ми з добрими намірами!

Владний бос Степан Нокард, почувши слова Анжеліки про секретарок, обернувся й вигукнув, злий, що вікно не відчиняється, втекти не вдається, а гачечок-клямка ось-ось відлетить від дверей:

- Все, я вас беру на роботу! Будете працювати! Без хтивих намірів з мого боку! Завтра, кажуть, нас вже випишуть! Повернемося в офіс, і я вас оформлю офіційно на повну ставку! Ви моя секретарка! Особиста! Тих двох дівчат я відправлю геть! Задоволені?! Швидко знімайте нічну сорочку! Вона… Е-е-е… Потрібна вашому босу негайно! Терміново! Зараз!

Анжеліка пискнула від радості. Підстрибнула, підбігла до дракона Степана Нокарда й чмокнула його в щоку. Потім покружляла по палаті:

- Дякую-дякую-дякую! Я не підведу! Я гарно працюватиму! Я все робитиму, що ви мені накажете! Я дуже працьовита! У вас в офісі завжди буде порядок і смачна кава для вас! Ви не уявляєте, як мені потрібна була ця робота! Я всі ваші накази буду виконувати! - дівчина неймовірно зраділа. - Вам потрібна сорочка? Візьміть!

Вона почала знімати сорочку, і дракон, вражений, що в нього несподівано все вийшло і він, нарешті, досяг того, чого хотів останні кілька днів, завмер оторопіло, дивлячись, як руки дівчини хапають поділ довгої сорочки й починають тягнути його доверху.

Ось, ось ця мить істини! Зараз! Зараз, нарешті, він побачить Анжеліку такою, якою вона є насправді, а не низеньку непримітну дівчину з хвостиком на потилиці, негарними окулярами в роговій оправі й довгій лікарняній сорочці, яка схожа була йому на ті осоружні балахони, в яких вона весь час ходила!