Розділ 2

Отож, на другий день приходять три секретарки до великої транснаціональної компанії “Зелене золото” одягнені, як богині. Тобто, майже оголені. Дві, звичайно, так прийшли. Оті, яких дракон для контрасту вибрав. Бо третя прийшла знову в балахоні, тільки іншого кольору. Коричневого. Теж не дуже колір. Нагадує дещо. Та не по це зараз мова. 

Отож, вишикувалися вони всі троє перед своїм харизматичним босом і мліють перед ним. Дві мліють,  і дуже демонстративно. А третя теж мліє, але виду не показує, бо розуміє, що їй нічого не світить, босу її сусідки подобаються. Вона вже звикла, стоїть, мовчить, тільки окулярчики свої здоровенні поправляє на носику.

- Значить, так, - каже Степан Нокард, владний бос, - даю вам перше завдання. Тут у мене є три кімнати, повністю забиті паперами. Типу архіви. Ви повинні їх усі пооцифровувати.

Дві секретарки на нього вилупилися, слово, напевно, смакують, бо второпати його поки що не можуть. А Анжеліка, наша розумничка, питає:

- У якому форматі пооцифровувати?

(Зауважте, навіть на слові не спіткнулася! От, спробуйте самі швидко його вимовити! Ага! Ото ж бо й воно!).

- У якому хочете, - хитро каже дракон. Бо сам не дуже зрозумів її питання…

Повів їх бос до трьох кімнат, що поруч знаходилися. Забиті павутиною, паперами й брудом. Сміття там, павуки, все, як треба. Це він сам такі кімнати офісні начаклував, поки секретарок чекав і придумував їм завдання. А Петро Помідор тінню за босом і секретарками йде, бо права рука, помічник. 

Він про такі кімнати й не знав, що вони тут є. Але гарний менеджер виду не подасть, що бос щось не те каже чи плутає. Бос все знає і у всьому має рацію!

Запустив бос секретарок у ті кімнати, а сам голосно всім повідомив, що їде на суперважливу зустріч і буде аж увечері, тоді й перевірить результати їхньої роботи. Та й поїхав.

Сів у крутий лімузин, в якому і бар був, і сидіння відкидні, великі дивани м'які, щоб зручно було… Е-е-е… Їздити на наради та ділові зустрічі. А ви про що подумали?

Отож, сказав водію бути сьогодні вільним, а сам трохи вулицями покружляв і вийшов. Сховався за рогом, магією своєю драконячою миттєво переодягнувся знову в кур'єра, зовнішність трохи змінив, кепку помаранчеву на брови натягнув і в офіс повернувся. Вирішив так подивитися, що його секретарки роблять. А заразом і всі інші працівники. Знову з десяток піц несе, по коридору свого офісного господарства крокує і все помічає. Які співробітники байдики б'ють, а які справді працюють, хто спить на робочому місці, хто по телефону теревенить… 

Люблять так великі боси перевіряти своїх працівників, не сумнівайтеся! Тому краще робіть вигляд на роботі, що працюєте. Можна по-хитрому. На комп'ютері в гру грайтеся чи там пасьянс розкладайте, чи книгу яку-небудь з сайту Букнет читайте, а самі робіть вигляд, що проєктом займаєтеся чи документи редагуєте. Мало що буває. Хтось зайшов, ви мишкою клацнули - і не гра на екрані чи любовний роман про мільярдерів, а наказ номер шістсот п'ятдесят чотири про списання непотрібних речей чи переказ коштів у якесь відомство. Це вам такий лайфхак. На всяк випадок. Але щось відволіклась я. 

Так от. Іде кур'єр-дракон наш, підходить до кімнат, в одну заглянув, другу - красуні секретарки ляси по телефону точать та нігті полірують. А от в третій, де наша Анжеліка - робота кипить. Пил стовпом стоїть, вже пів кімнати паперів десь зникло.

Помітила вона знайомого кур'єра, зраділа, зробила перерву в роботі. 

- Привіт, каже, Матвію! Заходь. Бос поїхав десь, а я працюю. Важке завдання дав, але я впораюся, бо дуже вже мені ця робота потрібна! Гроші потрібні.

- І навіщо ж тобі ця робота? - зацікавився Матвій-Степан-Серпантій.

- У мене мамі операцію на великому пальці правої ноги зробити треба терміново, а в клініках такі ціни, що ого! А тата якраз з роботи звільнили, на нього надії немає, тільки на мене!

- Ого, яка складна операція, - побідкався Матвій. - Ти молодець! Але вже обід, а ти не їла. 

Почали вони з Матвієм піци наминати і всі десять з'їли. Причому Анжеліка з'їла аж вісім. Матвій тільки рота роззявляв і дивувався, як вона їх гарно наминає. І висловив своє захоплення, бо любив жінок з гарним апетитом.

- Та що ці піци! - каже Анжеліка, пхенькнувши. - От баняк вареників та здоровенну миску голубців за раз - отут наснага потрібна! Це не рахуючи солоних огірочків, банки сметани та буханки хліба. Ти, - каже замаскованому дракону, - мене, Матвію, не видавай, але я не та, за кого себе видаю. Мене взагалі Оленкою звати. І я родом із сусіднього паралельного виміру, з країни України. Моя мама у ваш вимір заміж вийшла. Я тут вже народилася, але ми часто в Україну їздимо, там бабуся і дідусь мої живуть в селі Горбанівка. Мене тут Анжелікою записали, але насправді я Оленка. І я оцей дурний балахон ношу, бо якщо зніму його, то всі попадають, вражені моєю неземною красою. Адже всі українки неймовірні красуні. Тому змушена маскуватися… Але тобі ось чомусь розказала. Не кажи нікому!

А дракон вже зацікавився - страх один! Бо чув він про українок, чув! Але жодна ще в його ліжку не побувала. Бо всі вони дуже відзіґорні й гонорові,  всі високої думки про себе, і лише після шлюбу сплять з чоловіком. Але ж і захотілося страшенно Матвію-Степану… Тьфу, довге яке виходить ім'я! Писатиму просто дракон скрізь. Так от, захотілося, звичайно, дракону побачити, яка справжня Оленка-Анжеліка.