Розділ 3.

Майя.

Як виявилося, п’ятниця вміє дивувати.

Це перша п’ятниця за шість років роботи секретарем, коли на годиннику восьма вечора, а працівники відділу продажів усе ще на своїх робочих місцях. Як я розумію, вони особливо нічим не зайняті — просто не ризикують піти раніше за керівництво.

Кожен із них уже побував у кабінеті Олега Юрійовича зі своєю статистикою роботи. Хтось виходив гордо задерши носа — це я про Каріну, визнаного лідера відділу, а хтось виповзав червоний як рак.
У мене завжди вистачає роботи, і вона ніколи не закінчується, тому я, на відміну від інших, не імітую, а віддаюся їй повністю і з усією можливою пристрастю.

Начальник не виходив із кабінету весь цей час. І навіть не просив принести йому каву… чорну, без цукру… Я намагалася прислухатися, чи живий він там, чи його добили показники останнього, хто заходив, але нічого не почула.

Вирішую, що пора додому. Хоч я і люблю свою роботу… роботоньку… але й відпочинок мені явно не завадить. Тому збираю документи, вимикаю комп’ютер і підіймаюся… Відчуваю на собі пильні погляди. Колеги бачать у моєму обличчі гінця, який дасть їм сигнал, що можна йти.

Упевнено прямую до кабінету начальника, щоб попрощатися. Але щойно простягаю руку, щоб відчинити двері, як вона розчиняється, ледь не зачепивши мене.

— О, Господи! — вигукую від несподіванки й легкого переляку, прикладаючи руку до грудей.

— Ще не воскрес, але вже помер, — видає Олег Юрійович, виходячи в приймальню. — Як запустив відділ Іван Іванович… — хитає головою. — Це просто Авгієві стайні… Нас чекає велика робота, Майє Олександрівно.

— Зараз?! — виривається в мене з нервовою ноткою й відтінком обурення.

— Ні, звісно, з понеділка.

— Фух… — голосно й полегшено видихаю. — А я, взагалі-то, планувала взяти відпустку. Два роки вже не була… — до кінця фрази голос стає тихішим і сумнішим.

— Ніколи відпочивати. Як тільки поставимо відділ на правильні рейки — от тоді й відпочинемо.

— Зрозуміло… — видихаю ще сумніше.

Олег Юрійович зупиняється посеред приймальні, засовує руки в кишені брюк і з задумливим виразом обличчя дивиться на працівників відділу. А ті, кумедні, намагаються робити все, що завгодно, тільки не дивитися на нього.

— Ні… мені це не подобається, — промовляє він, дійшовши якогось висновку.

— Що саме?

— Оця стіна… Хто це вигадав? — киває на неї підборіддям.

— Генеральний… одна зі спроб зробити з цього відділу зразковий.

— Я з ним поговорю на цю тему… А чому всі ще на робочих місцях? — каже так, ніби тільки зараз їх помітив.

— Пильнують, — видаю перше слово, що спало на думку. Я надто втомлена, щоб фільтрувати. Та й робочий час уже закінчився.

— Угу… відчувається… напруга в повітрі. Треба б розслабити, як гадаєте, Майє Олександрівно?

— Масажиста їм, чи що, викликати? — цікавлюсь, хмикнувши.

— А я дивлюсь, у вас із колективом натягнуті стосунки… — переводить погляд на мене.

— Рівні, я б сказала.

— За що вони вас недолюблюють? — дивиться так, ніби намагається залізти в голову й прочитати всі мої темні думки. — Здавали начальству?

— Ні! — протестую обурено. — У нас із ними різне ставлення до роботи… Така відповідь вас влаштує?

— До речі, я зовсім забув оцінити обсяги вашої роботи. Упущення з мого боку. Підготуйте на понеділок списком усе, чим займаєтесь.

— Обов’язково.

— Тоді до понеділка. — Розвертається й заходить до свого кабінету, зачиняючи двері так швидко, що я не встигаю вставити слова прощання.

Нарешті робоча п’ятниця офіційно завершена. Беру сумку й прямую до виходу. За мною потягнулися й інші.

Після довгого робочого дня зазвичай хочеться тиші. Але сьогодні, сідаючи в машину, мені раптово хочеться ввімкнути радіо — злитися з новинною повісткою або просто послухати музику.

І раптом — таро за знаками зодіаку. Серйозно? Хтось у це справді вірить?
Як можна під одну гребінку гребти всіх представників одного знака? Адже кожна людина — особистість. І все ж я слухаю.

— Водолії… — голос незнайомої мені пані звучить упевнено, майже загадково. Я усміхаюся краєчком губ — скептично, але трохи заінтриговано.
— Отже, таро-прогноз для вас. Перша карта — Дев’ятка Мечів («Тінь думок»). Водолії почуваються виснаженими — безсонні ночі, внутрішній діалог, тривожні очікування. Пора визнати свою втому, не приховуючи її від себе.

— Теж мені відкриття… — коментую під час розкладу.

— Друга карта — Вісімка Пентаклів («Майстерня долі»). На горизонті — період інтенсивної роботи. Багато завдань, багато деталей, але саме зараз Водолії здатні піднятися на новий рівень майстерності. Не бійтеся рутини — вона перетворюється на мистецтво.

— Капець… куди вже більше завдань? Ви знущаєтесь? — я вже починаю злитися на тітку з радіо.

— І третя карта — Імператор («Несподіваний союзник»). Начальство, яке раніше здавалося суворим і відстороненим, раптом проявить себе з іншого боку. Можливо, це похвала, підтримка або несподівана пропозиція. Не поспішайте судити — маски падають і…