Глава 1 Босс мафії

Лілі йшла своєю дорогою. Вона насолоджувалася запахом свіжості після дощу та теплими сонячними променями. Але щастя тривало недовго — дівчину викрали якісь чоловіки й повезли до нього...

Лілі  сиділа з мішком на голові та слухала, як двоє чоловіків обговорюють когось.

— Та бос її просто так не відпустить, — сказав один грубий голос.

— Це точно.

Лілі тихо засміялася собі під ніс: порівняно з  іншим  голосом цей голос був надто писклявим, майже як у комара.

-Він, мабуть, її вб’є, якщо вона відмовиться, — продовжував “комар”.

— Так… мені її навіть шкода…

Що?

Вб'є?

Хто цей бос ?

І що,черт забирай ,тут відбувається?!

І ось Лілі витягують із машини.

Її тягнуть, як мішок із картоплею, кудись угору. Принаймні їй так здавалося.

Що ж… якщо це і справді кінець…

Може, цей бос і справді такий жорстокий?

Лілі була хорошою дівчиною, тож якщо він її і вб’є, то, можливо, хоча б не дуже боляче… або взагалі без болю.

Дівчину посадили на стілець.

З голови Лілі зняли мішок, і вона нарешті змогла побачити, хто перед нею. Високий, кремезний чоловік. Його руки були вкриті татуюваннями. Борода, суворий погляд — він дивився на неї, як на іграшку.

А місце, куди її привезли, виявилося звичайним офісом.

Ну що ж… бос і справді виглядав лячно.

Особливо його погляд, який ніби говорив: «якщо не станеш моєю іграшкою — вб’ю».

Було тихо. Але чоловік вирішив порушити мовчанку:

— Привіт, мишко, — засміявся

-...

— Ти що, язика проковтнула?

-...

— Ей, мала , тобі краще відповісти зараз, інакше я…

— Ем...босе..— обережно сказав Віктор (його помічник).

— Що? — чоловік повернувся до нього.

— У неї кляп у роті, тому вона не може відповісти.

— Ой… — почервонів бос.

Він підійшов і обережно витягнув кляп.

— Ну що, тепер відповіси?

— Так, — спокійно сказала дівчина.

— І що скажеш?

— Те, що ти повний кретин.

Бос і Віктор переглянулися, потім подивилися на неї.

— Взагалі-то мене звати Максиміліан, — іронічно сказав він.

— …Максик?

Після хвилини прийняття реальності він суворо сказав:

— Я не Максик і не Масик. Запам’ятай моє ім’я, мала — Максиміліан.

— Воно якесь довге і банальне, — закотила очі Лілі.

-Банальне?

-Ага

Максиміліан підійшов до Віктора:

-Виведіть її

— Ей! Стій! — занепокоїлася Лілі. — Ти що, образився?

Макс сів на стілець, відвернувся й надув губи:

-Ну добре ...ви що?

— Ти не розумієш. Це ім’я мені дала мама

— Невже перед смертю? — сумно сказала Лілі.

— Та ні! Це коли вони з босом грали в гру “придумай дебільне  ім’я”, — втрутився Віктор.

— Моя улюблена гра, — з ностальгією сказав Максиміліан.

Лілі дивилася на нього, як на дебіла. Потім, пересиливши себе, перевела тему:

— То навіщо ви мене сюди покликали?

Бос повернувся до неї і подивився прямо в очі:

-Ти нам потрібна

-Нашо?

— Я хочу взяти тебе на роботу.

— Але я вже працюю.

-Мені пофіг

-А мені ні

— Послухай, мала, я дам тобі стільки грошей, що твоя щелепа сама захоче познайомитися з підлогою.

-Скільки?-зацікавилася Лілі

-Багато

Тиша

— А скільки нулів?

— Десь шість або дев’ять. Залежить від тебе.

-...

— А що треба робити?

-Ну...

-В ескорт не піду 

Віктор засміявся, але суворий погляд Максиміліана одразу його зупинив.

— Та ні, у нас нормальна робота, — усміхнувся Максиміліан.

— Тоді що?

— Ти будеш працювати тілоохоронцем у нашій компанії.

— Але я не вмію битися…

-Брехня

-З чого ви взяли ?

— 27 травня, коли я їв солодку вату й збирався кататися на каруселях,  зупинився і побачив одну цікаву сцену…

Він нахилився до неї.

— Як одна прекрасна дівчина розкидала хлопців, які чіплялися до дітей.

— Ем… це була не я.

— А хто? — усміхнувся бос.

-...

-Не бійся ,скажи

-Мій батько

Макс повернувся до Віктора й насупився:

— Ви серйозно?

— Ви самі сказали знайти дівчину прекрасну, як богиня весни.

— Ой та яка ще богиня… — засоромилася Лілі.

— З довгим каштановим волоссям. Щоб очі були, в які можна пірнути, як рибці у водку. І з пухкими губами.

-...

— І як, на вашу думку, я мав її шукати? — втомлено спитав Віктор.

Тиша

— Тому я й привів першу, хто трапилася.

Бос трохи заспокоївся:

— То ти не вмієш битися?

— Ні, — спокійно відповіла дівчина.

— Тоді добре. Виведіть її.

— Куди? — злякано спитала Лілі.

-Додому

-До мене?

— Так. Ти мені більше не потрібна.

Лілі пішла… точніше, її виволокли ,як мішок.

— Вікторе, принеси цукерок,будь ласка

— Знову вам треба заспокоїтися…

-Так

— Я ж казав, босе, носіть окуляри, — почав бурчати Віктор.

— Я б виглядав негарно, — винувато сказав Максиміліан.

— Зате нам не довелося б шукати дівчину, яка виявилася не тією, кого ми шукали.

— Слухай, Вікторе, — підвівся Максиміліан  і підійшов до друга, — а якщо взяти її на роботу, щоб загладити провину?

— Але вона вже працює.

-А...так

Максиміліан сів і сперся чолом об руки.

— Тоді що нам робити?

-В мене є ідея 

-Яка?

Віктор прошепотів щось босу на вухо, і той радісно вигукнув:

— Чудова ідея!

А тим часом Лілі вже була вдома.

Вона загорнулася в теплий плед і навіть не підозрювала, який “хеппі хаус” влаштують їй Віктор і Максиміліан.