Розділ 12

Ранок видався морозним та сонячним.

Я йшла хрустким снігом, карбуючи крок, немовби збиралася вступити в найголовніший у моєму житті бій. По суті, це було не так уже й далеко від правди.

Вночі мені так і не вдалося заснути. Занадто багато думок, питань, тривог роїлося в голові. І найголовнішими питаннями було… чи могла Роуз скоїти ці злочини? Чи варто мені взагалі з'ясовувати правду? І що я робитиму з цією правдою?

І дійшла однозначного висновку – мені необхідно все з'ясувати. Я просто не зможу жити поряд з Мейтроуз і весь час її підозрювати. Ці питання зведуть нанівець саму можливість нормально жити з нею під одним дахом. Я мала переконатися, що вона не має до цього жодного стосунку.

Коли Роуз пішла, відповіді можна було пошукати у книзі. І я знайшла їх, демони б їх побрали. Маг крові справді міг на якийсь час підпорядкувати собі свідомість іншої людини і навіть мага. Для цього потрібно не так вже й багато – кілька крапель крові та заклинання. І віддавай накази лише. Щоправда, підпорядкування діяло не так вже й довго. Але що завадить наказати забути все?

Залишилося з'ясувати, чи мала Роуз контакт із Нілай. Про Мелані я й сама можу відповісти. Краплю крові можна було і в чай ​​капнути, коли Мел забігала до «Гірського притулку».

Мені потрібно було знати точно. І не тільки щоб підтвердити чи спростувати причетність тітки до злочинів… Якщо це не вона, якщо я права, і всі події справді справа рук мага крові, то… виходить, що в Горенґвілі ми не одні. Тут є ще один маг із Аратсішану. І це викликало в мене змішані почуття, якщо чесно. З одного боку – це начебто злочинець, який ледь не вбив Нілай і Мелані, а з іншого – це був ще один маг, що вижив, з Аратсішана. І мені було дуже цікаво, що йому відомо.

Це була ще одна причина домовитися з офіцером та продовжити розслідування.

Поглинута цими думками я, киваючи на ходу містянам, дісталася дільниці.

І ось тут почалися дива.

На порозі відділку були всі мої одногрупники з цілительського факультету. Навіть кілька дівчат із курсу молодше. І пара бойовиків.

І, звичайно ж, моя поява привернула загальну увагу. На мені схрестилося стільки вичікувальних поглядів, наче я могла ось просто зараз їм усе пояснити. Збагнути б ще самій, що саме треба пояснювати.

Я спіймала Сена, котрий пробігав мимо мене і задумливо щось записував на лист. Він здригнувся, навіть смикнув рукою, маючи намір вирватися, але помітивши у кого саме вистачило нахабства його смикати, трохи пом'якшав.

– А, Трісс, – протягнув він, звірився зі списком, і скривившись, зробив висновок. – Тебе у списках немає. Що не дивно. Але можеш сміливо йти до свого начальства, воно там бурхливу діяльність розвело. Зранку нікому спокою немає. Томпсон його вже люто ненавидить.

Усе це Сенер випалив одному подиху, по-військовому чітко. Що загалом, мені розуміння ситуації, що склалася, не додало.

– Що відбувається взагалі? – обережно поглянувши на одногрупниць і на дівчат курсом молодше, все ж таки запитала я.

– Я сподівався, що ти мені це поясниш, – скривився Сен. – Шістнадцять цілителів зібрати з самого ранку терміново. При цьому наказали прихопити найнеобхідніше. Виглядає це все мінімум якось… Недобре.

І в цьому я була з ним згодна. Демон зрозумій, що взагалі затіяв офіцер Найр. Але що характерно, Мел серед присутніх не було.

Я перевела погляд на слідчого. Йому це все подобалося не більше за мого, і приховувати він це не мав наміру. Можливо, він і намагався приховати своє невдоволення та роздратування, але в нього це дуже погано виходило.

– Спробую щось дізнатися, – вирішила я, сунувши руки в кишені і прямуючи до входу.

Але далеко йти не довелося. З дільниці вийшли наш куратор та ректор Сноррі. Він окинув усіх уважним поглядом і дочекавшись повної тиші та загальної уваги заговорив:

– Дорогі наші студенти, радий вам повідомити чудову новину. Зимова практика цього року відбуватиметься у столиці.

У мене щелепа впала від такої чудової новини. Це що взагалі означає?

Адепти ще більше пожвавішали. Судячи із захоплення на їхніх обличчях, ідея провести кінець осені і початок зими в теплішій, багатшій і… живій столиці їм дуже подобалася.

Мені вона не подобалася. Сама не розумію чому, але не подобалася. Виглядало так, наче Кір збирався просто вивезти потенційних жертв із міста. Чи це означає, що небезпека досить велика?

– Офіцер Найр люб'язно запропонував вам пройти практику у столичному шпиталі у найкращих цілителів королівства. – спокійно розписував радісні перспективи ректор. – Вирушайте ви зараз, офіцери встановлять для вас портал. Супроводжуватиме вас куратор п'ятого курсу цілительського факультету. Він вам і роздасть аркуші практики. Вашим батькам будуть надані всі роз'яснення.

Я слухала ректора і не розуміла, що взагалі думати.

Глянула на застиглого поряд Сена. Він проводжав студентів задумливим поглядом і точно, як і я мовчав. Ще б пак... цілком можливо, що він знав ще менше мого, і така величезна честь для маленької магічної академії на околиці королівства, здавалася як мінімум дивною.

– А чому тільки цілителі? – вигукнув хтось, дуже ображений. – Що за така несправедливість?