Розділ 10

Звук кроків у довгому порожньому коридорі шпиталю здавався приголомшливо гучним. У вікна заглядало холодне зимове сонце, викладало світлі квадрати на брудно-білому мармурі під ногами. Від хвилювання щось усередині тремтіло і вібрувало. Сумніви, мабуть.

Що брехати, сумніви – річ невикорінна. Але якщо порівняти всі факти, моя версія мала повне право на життя. Ось тільки Кірай її не коментував. Не зрозумієш – згоден він зі мною взагалі чи ні.

Мені було навіть трохи страшнувато дивитись у його бік. А що, якщо я не права?

Задумалася на мить. Не права, отже, думатиму над новою версією. Виключити цю – вже величезна робота.

– Трісс, як радий тебе бачити, люба, – вибігши зі свого кабінету, льєр Петренс приділив мені рівно стільки необхідних розшаркувань, скільки і належить. Потім глянув на Кірайя, кивнув привітно і, підхопивши мене за руку вище ліктя, поволік у бік палат з тяжко хворими. — Якраз хотів поговорити з вами, лере Найр. Лер бойовий маг, який живе під дверима хворої, краще нікому не робить. Вам слід було б наказати йому виспатися, як мінімум. Він уже на людину навіть не схожий. Лері нічого не загрожує у цих стінах. Захист ще з часів смути стоїть такий, що жодного закляття не спрацює.

Благоподібний дідок, з сивим, ретельно прилизаним волоссям і в маленьких окулярах, часом міг проявляти воістину неймовірну наполегливість і твердість там, де інші просто махнули б рукою. Ми знайомі з цим магом уже багато років. Напевно, я мало не єдина, хто погоджувався добровільно допомагати йому зі звітами та в морзі. Інші студенти віддавали перевагу роботі із застудними захворюваннями. Але я особливо не мала вибору, часто доводилося хапатися за будь-яку можливість покращити свої оцінки за практику. Та й що приховувати, робота з Сеном та льєром Петренсом мені була до душі.

Тому, попри всі жахи цього ранку, зустріла цілителя і стало трохи легше на душі. Навіть змогла посміхнутися.

– Догляд за майбутньою дружиною не наказ, а його вибір, – якось прохолодно відреагував на жорстку критику Кірай.

А я згадала, як недавно він відчитував Роя. Може, тут мало місце особисте невдоволення, все ж таки вони не в шлюбі, а дитина поза шлюбом нікому хорошої репутації не додавала. І закономірно, що Найр сердився на свого друга. Але все ж таки мені здається, що все це несправедливо. Кірай може нескінченно любити сестру та хвилюватися за неї. Але не докоряти собі й усім навколо за те, що недогледіли. Вона не немовля і здатна приймати рішення. Все ж таки у зачатті беру участь двоє. В іншому… вона дорослий маг. Цілитель. Не хотіла б – цієї дитини не було б. Тож це був її особистий свідомий вибір.

Чому тоді командир так сердився на Роя? Чи тут було ще щось?

– Іноді наша совість і почуття провини грає не на нашому боці, офіцере. Думаю, що вам потрібен боєздатний маг у загоні, а не подоба напівживого умертв’я, – справедливо зауважив цілитель, трохи сповільнивши крок і за інерцією тицьнувши мені в руки зошит із записами. Я слухняно його прийняла. Як багато разів раніше. Але тільки впіймавши на собі задумливий погляд Найра, зніяковіла.

Відповіді на слова цілителя не було. Та й навряд чи Кірай був налаштований на обговорення цієї теми. Повисла незручна пауза, яку поспішила заповнити я.

– Як її самопочуття, – запитала я, цього разу взявши під руку цілителя з власної ініціативи, притиснувши до грудей записи і намагаючись створити якусь зону недоторканності між чоловіками.

– Твоїми стараннями, дитино, – з явним небажанням змінив тему льєр Петренс, супроводивши заключення важким зітханням. – Якби ти не знайшла її вчасно і не надала всю необхідну допомогу… Все закінчилося б набагато гірше. Вона без перебільшення винна тобі життя.

Я воліла не розвивати цю тему, тим більше не акцентувати на ній непотрібної уваги в присутності Кірайа. На нього навіть дивитися не хотілося зараз.

– Вона вже приходила до тями? – вирішила я обережно розпитати про основні причини нашого візиту.

– Так, кілька разів. Але не надовго. Занадто слабка, майже не говорить. Та й не можна їй зараз. Перенапруження зв'язок призведе до неминучої та безповоротної втрати голосу.

А це погано. Дуже погано. Як розпитати про щось свідка, якщо йому не можна розмовляти зовсім?

– Як недобре, – зітхнула я.

– Та вже, – не став сперечатися цілитель. – Я взагалі здивований, що після новини про вагітність вона наважилася на такі прогулянки у незнайомому місті. Мені здалося, що вона дуже зраділа і вкрай серйозно сприйняла зміни свого життя.

– Тобто? – схаменулась я, вчепившись у сказане. – Ви бачилися з Нілай до… інциденту?

– Так. Вона зайшла купити зілля. Погано себе почувала. І я навіть був схильний просто його віддати і забути. Сама розумієш, кінець року – звіт на звіті. Не стільки хворих у Горенґвілі, скільки паперів – весь його вигляд у цей момент виражав суміш скорботи та роздратування. – Але все ж таки відчув недобре і буквально на ходу вже запустив скануюче заклинання. Ось таким чином дівчина дізналася про своє становище. Вибачте, лер Найр. Можливо, вам ця розмова неприємна.

– Переживу якось. Тим більше, що ми вже все це з вами обговорили.

Ось як… а ось мені ні слова, ні півслова.

І все ж... не до образ. Збіги одразу впадали у вічі. І Нілай, і Мел відчули себе погано. Притому настільки, що наважилися прийти до цілителя. Чи важливо це? Не знаю. Але точно не варто так просто все скинути з рахунків.