Розділ 7

Першого дня практики я прийшла у відділок навіть раніше, ніж того вимагав від мене мій безпосередній начальник і тепер переминалася з ноги на ногу біля входу, поглядаючи на годинник на будівлі мерії. Сподіваюся, що вони не брехали безбожно, як наш мер.

Горенґвіль накрила справжня зима. Після хуртовини та вітру прийшов мороз: жалючий, жорстокий, нещадний. Він ступав тихо: без шереху, без свисту збожеволілих вітрів, мовчки, але сковуючи все намертво.

І я була, як ніколи, рада тому, що мені видали форму. Незрозуміло, коли змінилися правила для цілителів. Наскільки я пам'ятаю, Нілай я знайшла взагалі у звичайній дорожній сукні та шубці. Хоча… може, вона просто користувалася деякими привілеями. Дівчина одного бойового мага, сестра іншого – це загалом полегшувало деякі моменти складної служби при загоні.

А може, просто я надто вже вбого виглядала у своєму лисіючому кожушку та осінніх черевиках.

Форма сіла ідеально. Навіть, щоб сказати точніше, надто ідеально. Немов на мене шили. Штани, чоботи на теплому хутрі, кітель, більше схожий на куртку з великим капюшоном, навіть рукавички – мало того, що тепло, але дуже зручно. Зимові речі не стискали рухів, але захищали від стужі, що звалитися на Горенґвіль.

– Мені це все не подобається, – в черговий раз винесла вердикт Роуз, розглядаючи мої обновки.

Їй у принципі не подобався сам факт моєї служби із загоном. Воно й зрозуміло. Весь цей час ховатися від служб, які створені, щоб відловлювати та знищувати таких, як ми. І тепер я лізла сама в пащу драгу. Але це був шанс. Шанс розпочати нове, нормальне життя. Якщо не тут, то хоч десь.

– Все буде гаразд, пообіцяла я.

У це не дуже вірила навіть я сама. Але створити ілюзію контролю необхідно. Інакше з Роуз стане розгорнути бурхливу діяльність і розірвати цей контракт.

А ось сунару тітка несподівано прийняла як рідну. Відразу ж почала її відпоювати якимись зіллями, годувати і носитися з нею, аргументуючи це тим, що вони взагалі-то вимираючий вид. "Як і ми", – подумалося мені. Але вголос я нічого не сказала.

– О, Трісс! – гукнув мене Сенер, мало не бігом підбігаючи до входу у відділок. – Вітаю! Щось трапилося? Чого ти тут з самого ранку танцюєш на... – І тут же осікся, помітивши мою нову форму. Якось довго до нього доходило як для слідчого. А я зніяковіла і промовчала. Форма здавалася мені чужою, а я сама в ній – безглуздою. – Демон-нове спіднє! Вмовив все ж таки, старий борів!

Сен не питав, стверджував і дуже сердився з цього приводу. А я не поспішала із поясненнями. Виправдовуватися мені теж не хотілося. Та й навіщо? Це моє рішення.

– Я сама так вирішила, – штовхнувши ногою сніг, що злежався, зронила я.

І більше нічого говорили не хотілося. Та й чи потрібно?

Сен зрозумів моє мовчання правильно. Нехай над уважністю йому ще треба було працювати і працювати, але проникливості в нього було з надлишком. Що загалом пояснювало, чому він досі не був понижений до простого патрульного.

– Холодно сьогодні. Ходімо вже всередину. Тобі о котрій з'явитися треба?

– О восьмій, – зізналася я.

Сен глянув на наручний годинник, і виніс вердикт:

– Встигаємо випити по чашці кроку. І ти мені хоч у двох словах скажеш…

– Не думаю, що у льєри Трев є на це час, – пролунало у мене за спиною.

Я впізнала голос одразу. І від цього в мене в грудях гулко застукотіло серце, а по спині пробігли мурашки. Прокляття. І як працювати за таких умов? Зітхнула, взяла себе в руки і постаралася не червоніти, хоча б. Взагалі-то вчора він на мене практично не глянув. Так що…

– Доброго ранку, офіцере Найр, – розвернулася я до безпосереднього начальника і навіть усміхнулася.

– Добрий ранок! Ви рано, – зауважив Найр. – Але це на краще. Ви мені потрібні зараз.

І зовсім не звертаючи уваги на те, чи я пішла за ним, поспішив до входу у відділок. Я взагалі планувала виконати вказівки і навіть встигла зробити кілька кроків у бік вхідних дверей, але Сенер притримав мене за рукав.

– Уявити боюся, навіщо воно тобі все потрібне, – тихо прокоментував те, що відбувається, надто вже якось серйозний Сен. – Але щось мені підказує, що зв'язавшись із цим загоном – ти сильно влипла.

Заперечувати або підтверджувати припущення доброго друга я не стала. Просто непевно знизала плечима і обережно вивільнила руку.

– У загоні бойових магів навіть практикантам пристойно платять. Та й із таким записом у дипломі у мене всі шанси добре влаштуватися в майбутньому, – вже на ходу посміхнулася я, намагаючись щосили здатися безтурботною.

Вийшло не дуже переконливо.

– Сподіваюсь, що це так. Але все дуже дивно. Просто дуже-дуже.

Все на цьому світі здається дивним і безглуздим. Але навіть незрозумілим речам є пояснення. Навіть якщо нам здається, що ми не можемо цього ні зрозуміти, ні прийняти.

Усередині будівлі звично смерділо не зрозуміло, чим. На прохідний зігнувся над паперами черговий. Він лише мазнув поглядом і махнув рукою, щоб провалювали і не відвертати його увагу. Ймовірно, настав улюблений час будь-якого служаки – час звітності. І в такі дні вони ставали особливо нервовими та злими.