Розділ 2

Будівля, виділена під ділянку правоохоронних органів нашого великого, ще поки що густонаселеного, але, на жаль, надто віддаленого від столиці, містечка була прежахлива. Стара будівля, що потріскалася, запущена і давно не бачила ремонту, прикрашала себе як могла – тріщинами, мохом, пліснявою, місцями навіть пилом і павутинням. Дивлячись на неї, правоохоронні служби викликали не страх, а жалість.

Влітку тут відверто смерділо, повітря було важким і вологим, і перебувати в цих стінах довго не міг зовсім ніхто. Підозрюю, що злочинність панічно боялася потрапити в застінки, тому або ставала на шлях істинний завчасно, або ставала все спритнішою і просто не траплялася до рук вартовим.

Сморід і вогкість була, ймовірно, через річку, яка не відрізнялася чистотою, а може тому, що фінансування другого за важливістю, після мерії, органу урізалося нещадно на користь, хто б сумнівався, першого.

Мені до сьогодні не доводилося бувати тут взимку, вартові воліли приходити до “Гірського притулку” або патрулювати вулиці. І тепер я розуміла, чому.

Тут було холодно. Настільки жахливо, дико, нестерпно холодно, що я навіть не намагалася прикрити або зупинити дріб, що відстукували мої молоді міцні зуби. На опаленні економили, тріщини у склі пропускали не лише протяги, а й дрібні сніжинки. Загалом, я промерзла до кістки.

Погіршувала стан справ відсутність нормального теплого взуття. Сидячи в допитній, я ледве могла думати про щось ще, крім кінцівок, що вже боліли від холоду, і чашку гарячого чаю. А надто витрачений магічний резерв не дозволяв зігрітися заклинанням. Заклинання, що зігрівали, і без того давалися мені важко, надто місткі. Хіба що руки й зігріти. Та й з огляду на ситуацію… у стінах ділянки застосування магії взагалі могло бути витлумачено неправильно.

Напевно, цей холод єдиний, що не давало мені заснути чи скотитися в істерику. Витрачена енергія вимагала поповнення найпростішим шляхом. Тому я хотіла їсти, спати і найголовніше – зігрітися. Втома накочувала поперемінно то апатією, то нападом істерики. А слідчий, ніби перевіря мене на міцність – тягнув із допитом. Гад. Ось захворію і зляжу. Тоді точно подам до суду на некомпетентність бойових магів.

Якщо взагалі вийду звідси. Поки що я відчайдушно не розуміла, як із цього виплутуватися. Якщо той темний маг бачив, що я застосувала магію крові, тоді зі мною обійшлися занадто м'яко. Якщо не бачив, то нічого не відстежить. Зовсім. Магію крові неможливо відстежити. На відміну від магії Світла і Темряви, вона зав'язана на внутрішньому людському резерві і не залишає слідів вторгнення в енергетичний простір світу. Наприклад, мої закляття засновані на магії Світла побачать усі слідчі і бойові маги, вони залишають дірки в енергетичному куполі. Їх зчитають, вичленують силу та мету, потім усе занесуть у протокол. Принаймні так нам пояснювали на практиці минулого року. А ось дірку в моїй аурі, яка має місце після заклинання передачі життєвої сили, помітити практично неможливо. Потрібно знати, де шукати. Та й списати можна на банальний переляк, перевитрату резерву... та що завгодно. Аура штука така… непостійна. Але ж це бойові маги. Вони навчені шукати та винищувати таких як я.

Ой матусенько…

Мене знову затрясло з новою силою. Хочу додому. До Роуз. І ось ця діра в аурі вимагала, щоб я про себе подбала,  все наполегливіше. Інакше, звалюся із застудою. Або депресією. Це я розуміла точно, попри мої дуже мізерні знання в принципах Магії крові. Моя освіта зайняла два роки, а цього замало для експериментів, на кшталт того, що я зробила сьогодні.

Двері в допитну рипнули, і я вмить підібралася. Але впізнавши того, хто увійшов, знову розслабилася, продовжуючи цокати зубами.

– Паршиво виглядаєш, – констатував молодий страж Сенер Тор, увійшовши в допитну і поставивши переді мною чай зі спеціями, і абсолютно безпардонно сів на край столу.

І я навіть не спробувала дотриматися хоч подібності пристойності, вчепившись у кухоль, що сходив паром з різким запахом напою. О! Тепло. Нарешті, хоч щось.

Сен лише хмикнув, не прокоментувавши мою поведінку. Він був місцевим і завжди відкрито і дуже заразно посміхався. Правда, магічного дару боги йому не відміряли, зате він був чудовим слідчим і, головне, гарною чуйною людиною. Мабуть, це й приваблювало людей.

Ми познайомилися рік тому, коли я проходила практику дільничних цілителів. І якось непомітно потоваришували. Здебільшого, моя наступна курсова по смертельним пораненням була написана завдяки наданій ним інформації. Сен узяв за звичку двічі на тиждень забігати в "Гірський притулок" попити кроку взимку або журавлинний морс влітку, розповідаючи мені при цьому новини, подробиці злочинів, від яких відвідувачів починало нудити, а начальство Роуз – трусити. Але вигнати представника закону все ж таки не наважився ніхто, а я слухала і робила уявні, а часом і письмові, позначки. Мені ще писати дипломну.

Сенер взагалі був хорошим, добрим, чуйним і розуміючим. Втім, не сьогодні. У його синіх очах завмерло німе запитання, а губи були так стиснуті, ніби він щосили стримувався, щоб не наговорити мені чогось… Здавалося, ось-ось і він як мінімум запитає: “Ну і як ти в це вляпалась, Трісс? Чого тобі не сиділося спокійно?” А я нічого зв'язного на це не зможу відповісти. Просто тому, що таке… не поясниш.

– Роуз вже передали про те, що сталося, – злодійкувато озирнувшись на нещільно зачинені двері, поділився Сен. – І до академії теж доповіли. Думаю, що не довго тебе ці вояки маринуватимуть ще.