~Секрет щастя~

Жив собі в тридев'ятому царстві, в тридесятій державці вдівець один. Не простий чолов'яга, а мізкуватий. Крамницю свою мав, по світах товари діставав. 

Мав той вдівець дочку Амелію.

Золотої душі дитина.

І було б все добре, якби не одна скотина. Вдовичка-молодичка, красива з личка в око чоловікові запала (напевно всі мізки повибивала!). Чоловік зарікався не женитися, а від настирливої пані куди дітися?

Одружився, двійко діток ще в хаті поселилося. А та пані не проста. Королівського пекаря дочка. Яка матуся, такі в Амелії й сеструсі. Мачуха своїх жаліє і леліє, тортами й марципанами вигодовує. Падчерці ж хлібчик сухенький та водиці крапельку.

Сеструсі в ліжках на перинках товчуться, книжечки про принців роздивляються, а бідолашна Амелія на городі прополює картоплю. Їстоньки всі хочуть, але працюватоньки не всім велено!

Якось раз принц їхнього королівства надумав влаштувати свято. Та непросте, а справжній бал. Лиш на таких пишних збіговиськах наречену прийнято вибирати.

— Я теж хочу на бал! Мрію танцювати в легкому шовковому платті й кришталевих черевичках! О! Якби батько не поплив за моря-океани по товар! Вірю, він би  сам відвіз мене на бал та познайомив би з принцем,— Амелія жалілася на доленьку другові дитинства, молодому фермерові Джеральду. — Мої вреднулі поїхали на свято, а я… Знову картоплю прополи, жуків колорадських позбирай, ще й мак від кунжуту два мішка відділи!

— А чого дивувати? Мачуха тебе ніколи нікуди не бере. Не біда це! Ось тобі булка з сиром! Не побивайся! Допоможу з роботою! Але… може, ну його, того принца. Гайда ввечері з копиці сіна заїжджати  та зорі рахувати!

— Джеральде! Я так довго вчилася танцювати вальс, ти ж знаєш! І так хочу побачити принца Едварда! О, бідна я, нещасна!

— Ех, плаксо!  Не ридай! Поможу тобі!—бадьоро мовив Джеральд.— Де там твої мішки з маком? Я вчора доробив собі сепаратор для маку. От і перевірю, як працює. Жуки кажеш? Я намішав багато отрути. Якраз буде поле покропити! Нащо ту гидоту збирати? А зараз ходи зі мною! В шафі моєї покійної матінки наряди не гірше королівських! І туфельки кришталеві на твої лапки я бачив.

— Спасибі, ти — мій добрий чарівник! Ти завжди такий милий зі мною! Як брат піклуєшся!

— Ех, Амелія! Цього разу допомога з умовою!

— Хе! Будь-який каприз!

— Не розкидайся словами, дівице ясна! Щоб після десятої була вдома!

— А чого це?

— Секрет чарівника. 

— По руках!

Сказано-зроблено.

Мак від кунжуту відділили, жуків за допомогою чудного пристрою потравили, сукню вибрали, туфлі найшли. Волосся  Амелії Джеральд сам уклав, намисто з перлів на шию одягнув.

Щоб не спізнитися, Джеральд відвіз Амелію на своїй кобилі Луняші.

— Луняша чекатиме тебе до дев'ятої тридцять. Не прийдеш вчасно — пішки підеш! — дав останню настанову друг.

От і бал! От і принц!

Амелія стримувала сльози.

«Ну що це за принц? Викормлений, як торт! Розвалився на троні, наче розталий марципан. Руки пухкенькі, біленькі, немов велетенські зефірки! Він явно  тяжче ложки й вилки зроду в руках не тримав! Він танцювати вміє? Господи, до вальсу кличе її сестрицю! А куди йому чечітку чи самбу? Ох! А скільки слуг суєтяться біля нього! Він негарними словами підганяє!  

Ні! Принци повинні бути добрими, чемними, розумним. А воно? А воно на її примхливих сестриць схоже!»

Поки роздумувала, принц підійшов. Про те, про се запитав — та як потягне танцювати! 

Бідняжка Амелія ледь притомна від аромату його солодких парфумів, змішаних з їдким потом!

Ледве вирвалась від принца, побігла до виходу.  Туфельки від давності розсипалися. Ноги заплуталися  в довгому платті. Поки розплуталась, півплаття відірвала! 

— О, лишенько! Запізнилася! — заплакала дівчина.— Як в такій сукні додому йти! О, Джеральде! 

Заховалася Амелія під старою вербою, сльози гіркі ллє!

— О, Джеральде! Я думала, що принц — начитанний, ввічливий, а воно — нахабне, вредне, неграмотне! Нічого людського не знає: ні як картопля росте, ні звідки молоко береться, ні що праця людська тяжка буває! Принц посміявся із забавки з'їжджати з копиці сіна. Дивитися на зорі вважає найзануднішим заняттям у світі.

О мій Джеральде! Ну його в баню! Я додому хочу! Чого я тебе не послухала?! Ти кращий тисячі принців!

— Агов, плаксо! — визирнув із-за кущів Джеральд. — Так і знав, що спізнишся! Тримай булку із заварним кремом. Дістану тобі молока пляшку! Ти ж там нічого не покуштувала, правда?

 Амелія дивилася на свого друга. 

От він, справжній принц! Такий, про якого годі й мріяти! Ще й чарівник!

— Що там за секрет мене чекав? Може секрет щастя? — заспокоївшись запитала  Амелія.

Джеральд обняв її міцно-міцно й прошептав:

— Іноді потрібно обійти весь світ аби зрозуміти, що щастя живе по сусідству.