Розділ 4. Фабрика щастя

Після дня народження Яна дала йому адресу і телефон, щоб Петрик заходив  до неї . В суботу хлопчик вирішив зателефонувати до подруги.

 – Привіт, Яно ! –сказав Петрик.

 -  Привіт, заходь до мене сьогодні, я тобі покажу, як виглядає мій секрет.

 - Та я б з радістю, але не можу знайти твій будинок. – засмучено відповів хлопець.

 - Нічого складного тут нема. Я живу у сусідньому будинку. – з усмішкою відповіла дівчина. - Давай, заходь, чекаю !

 - Вже біжу ! – радісно вигукнув Петрик.

Він хутко зібрався, вибіг з дому, ніби за ним гналися собаки. Так він поспішав дізнатися таємницю подруги. І ось, він уже на поверсі біля Яниної квартири. Ледь відхекавшись, стукає у двері.

-Хто це? – почулося за дверима.

-Та це ж я, Петро, відчиняй ! – нетерпляче крикнув він.

Дівчинка відчинила йому двері, а він одразу й питає, так йому кортить, дізнатись про те, що приховує Яна.

-Ну, то де твій секрет ? – запитав Петрик.

-Надворі. Ходімо туди.

Вони вийшли на подвір’я.  Яна наказала хлопцеві йти за нею. А рухалась вона до кущів, де посеред них було величезне дерево з великим дуплом. Петрик тихесенько йшов за дівчинкою і в його голові постійно була думка, «що ж далі?».

Діти підійшли до дерева, Яна взяла його за руку  вони проникли в таємниче дупло.

То був великий зал. Там знаходилося багато людей і усі вони одягнені в білі халати ( це були професори ЩАСТЯ ).

-Ого, нічого собі……яка величезна фабрика !!! – із захопленням роздивлявся Петрик. У нього аж очі розбігались.

  -Ось це і є моїм секретом – фабрика ЩАСТЯ. А це мій кабінет. – спокійним голосом промовила дівчинка.

Далі по коридору вони зустріли багато усміхнених і щасливих діток.

-А це хто такі ? – зацікавився хлопчик.

-Вони усі мої учні. Я їх навчаю щастю. – одразу відповіла Яна.

-Ааа…розуміло….хоч і не зовсім….-почухуючи потилицю, тихо сказав Петрик.

-Можеш походити і оглянути детальніше фабрику.

-Добре. Тут таке все незвичне і цікаве! – продовжував захоплюватись він.