Розділ 9.

Настя, Сергій і бабуся рушили до загадкового місця, позначеного на карті Дмитра. Ліс зустрів їх густою тінню і свіжим запахом хвойних дерев. Сонячні промені ледь пробивалися крізь густе листя, створюючи гру світла і тіні.

— Це місце особливе, — тихо сказала бабуся. — Тут завжди панувала магія, але тепер воно затягнуте темрявою.

Вони ішли повільно, прислухаючись до шелесту листя і відчуваючи, як ліс ніби живе власним життям. Дорога вивела їх до невеликої галявини, в центрі якої стояв старовинний кам’яний обеліск з дивними символами.

— Це, мабуть, те саме місце, — прошепотів Сергій, — де Дмитро хотів залишити ключ.

Настя доторкнулася до каменя, відчуваючи, як холод проникає крізь пальці. Вона помітила на обеліску вицвілі написи, що нагадували символ на медальйоні і браслеті.

— Тут щось приховано, — сказала Настя. — Потрібно шукати далі.

Раптом ліс наповнився тихим шепотом, ніби хтось чи щось спостерігало за ними.

— Нам треба бути пильними, — попередила бабуся. — Небезпека близько.

Настя відчула, що цей шлях лише починається, але вона більше ніколи не буде одна.

Настя повільно провела пальцями по холодному каменю обеліска. Символи на його поверхні були витесані з дивною майстерністю — наче це була стародавня мова, що зберігала секрети поколінь.

— Цей знак… — прошепотіла Настя, показуючи на гравіювання, схоже на медальйон і браслет. — Вони пов’язані.

Сергій підняв невеликий ніж, яким він зазвичай користувався під час походів, і обережно почав розкопувати біля основи обеліска.

— Тут щось є, — сказав він, відштовхуючи землю.

Через кілька хвилин він дістав маленьку дерев’яну скриньку, обв’язану мотузкою. Настя взяла її в руки, відчуваючи, як серце калатало сильніше.

— Обережно, — сказала бабуся, — те, що в цій скриньці, може змінити все.

Настя розв’язала мотузку й відкрила скриньку. Всередині лежала старовинна записка, запечатана червоним воском.

Вона розірвала печатку і почала читати:

"Для тих, хто шукає правду: лише об’єднавши серця та віру, ви зможете зупинити темряву, що насувається на наше село. Сила любові — це ключ, що розкриває всі таємниці."

Раптом серед дерев пролунав тривожний звук — хтось наближався.

— Нам потрібно ховатися! — крикнув Сергій, стискаючи Настину руку.

Вони сховалися за великим деревом, приготувавшись до зустрічі з тим, хто переслідував їх.

Настя міцно тримала Сергія за руку, ховаючись за великим деревом. Серце калатало шалено, а навколо панувала глибока тиша, яку прорізував лише тихий шелест листя.

— Тато… — прошепотіла вона, дивлячись у його очі. — Що нам робити?

Сергій глянув на неї, побачивши всю тривогу і рішучість водночас.

— Зараз нам треба залишатися спокійними, — відповів він тихо, але впевнено. — Ми не можемо допустити, щоб страх керував нами.

Він обережно оглянув навколо, шукаючи найкращий вихід.

— Ті, хто за нами слідкує, мабуть, думають, що ми одні. Але ми — команда. І разом ми сильніші, ніж будь-хто.

Настя відчула, як у її грудях розгоряється тепло.

— Я з тобою, — прошепотіла вона. — Куди б ми не йшли.

Сергій обійняв її, даючи зрозуміти, що вони справді не самотні.

— Давай дочекатися, поки вони пройдуть повз, а потім повернемося назад до бабусі. Там ми зможемо подумати, що робити далі.

Настя кивнула і глибоко вдихнула, збираючись з силами.

— Разом, — тихо повторила вона.

І у цей момент, під захистом темряви і міцних рук Сергія, вони відчули справжню силу — силу любові і довіри.