Розділ 8

Настя, Сергій і бабуся зібралися в хаті, навколо затишного столу. Вогонь у каміні тихо потріскував, наповнюючи кімнату теплом, але у серцях героїв палала напруга.

— Хто ж такий Дмитро? — запитала Настя, перегортаючи старі записи з бабусиної скрині.

Бабуся глибоко вдихнула:

— Колись він був одним із наших — зберігачів таємниць села. Але час змінив його. Кажуть, він занадто сильно захопився силою джерела і почав її використовувати в своїх цілях.

Сергій нахилився над картою, що лежала на столі:

— Можливо, Дмитро охороняє щось більше, ніж просто джерело. Щось, що може змінити все.

Настя задумалась. У глибині душі вона відчувала, що саме зараз починається справжня боротьба — не лише за правду, а й за майбутнє їхнього села.

— Ми повинні знайти щоденник Дмитра, — сказала вона рішуче. — Він має відповіді.

— Є старий будинок на околиці села, — підказала бабуся, — там він жив колись. Можливо, щось залишилось.

Настя поглянула на Сергія:

— Поїхали. Не можна втрачати час.

Настя, Сергій і бабуся вирушили до окраїни села, де серед заростей стояв покинутий будинок. Дерев’яна брама скрипіла на вітрі, а вікна були затемнені пилом і павутинням.

— Тут колись жив Дмитро, — сказала бабуся, відкриваючи ворота.

Всередині будинок був сповнений тіні і запаху старих книг і часу, що застиг.

Настя обережно крокувала крізь кімнати, оглядаючи кожен куточок. На старому столі лежала запилена шкатулка, а поруч — пошарпаний щоденник із поцяткованими сторінками.

— Ось це, — сказала вона, беручи щоденник до рук.

Сергій заглянув у шкатулку і знайшов кілька старих ключів та таємничу медаль.

— Це має значення, — прошепотів він.

Бабуся глибоко вдихнула:

— Будь обережна, Настю. Дмитро залишив більше, ніж просто записи. Його минуле — це частина тієї самої таємниці, що тримає наше село в полоні.

Настя відкрила щоденник і почала читати перші рядки, занурюючись у світ загадок і секретів.

Настя відкрила щоденник Дмитра на першій сторінці. Почерк був нерівним, іноді навіть розірваним, ніби автор писав у поспіху чи під впливом сильних емоцій.

"Я обрав шлях охоронця, але з кожним днем відчуваю, як сила джерела починає володіти мною. Мої наміри були чисті, але темрява підкрадається непомітно… Якщо це читає хтось, кому дорога ця земля — знайдіть спосіб звільнити село від тяжкої тіні, що насувається."

Настя підняла голову і подивилася на Сергія.

— Він попереджав про небезпеку. Нам потрібно бути дуже обережними.

Сергій кивнув, затримуючи погляд на медалі.

— Цей знак… Він нагадує символ із браслета твоєї мами. Можливо, це ключ до розгадки.

В цей момент бабуся підняла стару карту, де була позначена ще одна точка — за межами села, у глибокому лісі.

— Там, — сказала вона, — знаходиться місце, яке Дмитро вважав останньою надією. Якщо ми хочемо врятувати село, нам потрібно туди.

Настя відчула, як її серце б’ється швидше, і разом з тим — твердість і впевненість.

— Поїхали, — сказала вона.