Розділ 4

Настя вийшла з маленької сільської кав’ярні, тримаючи в руках коробочку від Марини. Сонце вже сідало, розфарбовуючи небо ніжно-рожевими і помаранчевими кольорами.

На узбіччі стояв він — Сергій. Трохи постарілий, але з таким самим проникливим поглядом, який колись описував мама в щоденнику. Його очі зустрілися з Настиними, і в ту мить ніби зупинився час.

— Ти... ти Настя? — голос трохи тремтів.

— Так, — відповіла вона, відчуваючи, як серце б’ється швидше.

Він зробив крок уперед і простягнув руку.

— Я давно хотів знайти тебе. Є речі, про які треба говорити... про наше минуле і твою маму.

Настя подивилася на коробочку в руках.

— І я готова слухати.

Вони сіли на лавку під старим дубом, а навколо тихо співали цикади. Перший крок до розгадки таємниць був зроблений.

Сергій глибоко вдихнув і почав розповідь, ніби ділився найціннішим скарбом:

— Твоя мама… Оля була дуже сильною, але життя її поставило перед складним вибором. Ми любили один одного, але обставини змусили її піти — захищати тебе і себе.

Настя уважно слухала, відчуваючи, як у серці росте сум і розуміння.

— Вона залишила листи і ключі, щоб ти могла розкрити правду. Але були й інші — ті, хто не хотів, щоб ця правда вийшла на світло.

Вона подивилася на коробочку, яку тримала в руках.

— Ця коробочка — більше, ніж просто скринька. Там наш спільний секрет. Мама хотіла, щоб ти була готова, коли прийде час.

Сергій зробив паузу, потім тихо додав:

— І час настав.

Настя відчула, як руки її міцніше стискають коробочку. Попереду — нові випробування, але тепер вона знала, що не сама.