Розділ 1

Настя вийшла з автобуса, оглядаючи знайомі краєвиди села Зелене Джерело. Поля, що колись здавалося такими безмежними, тепер здавалися затишними й домашніми. Вона глибоко вдихнула запах стиглої м’яти й свіжоскошеної трави.

Бабуся чекала на неї біля старої дерев’яної брами, обійнявши міцно.
— Нарешті ти тут, — прошепотіла вона, — це місце зберігає багато таємниць, дитинко. Ти готова дізнатися правду?

Настя кивнула, і серце її забилося швидше. Вона навіть не підозрювала, що це літо змінить її назавжди.

Першим ранком вона пішла досліджувати будинок, і саме тоді її погляд упав на стару дерев’яну скриню на горищі. Скриня була зачинена на замок, а поруч лежав пожовклий лист з невиразним почерком:

“Тільки тому, хто відкриє це серце, відкриються всі секрети...”

Настя зціпила губи й відчула, що справжня пригода починається саме зараз.

Настя повернулася до бабусі з ключем, який знайшла на полиці у старій комоді.
— Я знайшла ключ... — тихо сказала вона, — думаю, він від скрині на горищі.

Бабуся уважно подивилася їй у вічі:
— Це не просто скриня, Настю. Там зберігаються спогади, які можуть змінити твоє життя. Ти готова?

— Так, — відповіла дівчина, відчуваючи, як серце б’ється сильніше.

Вони піднялися на горище. Світло лампи розсипалося на старі речі, пахло пилом і часом. Настя вставила ключ у замок — замок поскрипів і піддався.

Відкривши скриню, вона побачила пожовклі листи, старі фотографії і маленький тканинний мішечок.
— Це… мамині речі? — запитала Настя, ніжно торкаючись старих сторінок.

— Так, — сказала бабуся, — але там є дещо більше. Речі, які розкажуть про її молодість, про кохання і про те, чому вона пішла.

Настя відкрила один з листів і прочитала:
"Моє серце належить двом — цьому селу і йому. Та інколи любити — означає відпускати."

Вона відчула, як у грудях щось защеміло. Цей лист був початком того, що вона має зрозуміти.

Настя сіли за стіл, обережно розгортаючи наступний лист із скрині. Лист був написаний тією ж ніжною, але рішучою рукою:

"Сергію, якщо ти це читаєш, знай, я ніколи не хотіла залишати тебе. Але обставини змусили мене піти. Джерело, що живе в нашому селі, приховує таємниці, які можуть зруйнувати нас усіх. Я залишаю тобі надію — знайти мене, коли час буде вдалим."

Настя затримала дихання. Сергій — це він, той, кого вона бачила у щоденнику і про якого так мало знала. І це пояснювало її мамине рішення.

Раптом у двері постукали. Бабуся піднялася і відкрила. На порозі стояв чоловік років п’ятдесяти, з серйозним поглядом, але з теплом у очах.

— Я — Андрій, — сказав він тихо, — друг Сергія. Приїхав, бо почув, що ти шукаєш відповіді.

Настя дивилася на нього, не знаючи, чи чекати допомоги, чи нових таємниць.

— Ви знаєте про джерело? — запитала вона.

Андрій кивнув:

— І знаю, що воно може змінити долі. Але не всі готові прийняти правду.

Андрій зітхнув і сів за стіл, уважно дивлячись на Настю.

— Джерело, про яке говорять у листах твоєї мами, — це не просто вода, — почав він тихо. — Воно — серце нашого села Зелене Джерело. Кажуть, воно має силу виконувати бажання… але за свою ціну.

Бабуся кивнула, доповнюючи:

— Саме тому твої батьки змушені були розлучитися. Мама боялася, що Сергій втрапить у небезпеку. Джерело приваблює не лише тих, хто шукає добро, але й темних сил.

Настя відчула, як холод прокотився її спиною.

— Темних сил? — запитала вона, тримаючи в руках старий браслет, який раніше належав мамі.

— Так, — відповів Андрій, — і багато хто з наших предків поклав життя на захист цього секрету. Ти — наступна. Тепер ця відповідальність — на тобі.

Настя відчула змішання страху і рішучості. Все, що вона знала про себе і про маму, тепер набирало нового сенсу.

— Що я маю робити? — прошепотіла вона.

— Спершу — дізнатися правду, — сказала бабуся, — а потім — захищати те, що нам дорого.